РОЗДІЛ 8.2

– Новий наказ. Наша бригада у складі великої групи в понеділок вирушає за межі міста. Строки не визначені. Завдання: знайти все, що може підсилити електромережу міста: сонячні панелі, генератори, інвектори, трансформатори, будь-що одним словом. Також компьютери і деталі до них – це пріорітет, – сказав Гера, наш командир, на загальних зборах в пʼятницю ввечері. В тренувальній залі нас зібралось близько пʼятисот, з яких я не знала навіть половини.

– Ми тепер ще й шукачі? – озвався десь позаду незнайомий мені голос, – Хіба це входить в наші обовʼязки?

– Подай на Ярмілова до суду, – Гера сривився, – чи ти вважаєш, що на таку вилазку має іти фермер чи вчителька?

Серед мисливців почулись смішки.

– У міста настільки все погано з електрикою?! – це вже був інший голос.

– Це не моє і не ваше діло. Залишимо це інженерам і керівництву міста. Ваше діло – зібрати речі не менш, ніж на тиждень походу. Берете особисту зброю, теплі речі, спальники. БК отримають старші загонів. Одним словом, все як завжди, – Гера стомлено повів плечима і покрутив головою, розминаючи шию, – Є питання?

– Геро, а… – почав той самий голос, що ставив перше питяння, але командир його перебив:

– Чи є не тупі питання?

– Не тупих немає, – відповів жартівник, і більшість мисливців розреготалось.

– Тоді можете бути вільні, бійці. Відпочиньте добре, а в понеділок збір о шостій нуль-нуль.

Гера вийшов, всі присутні із шумом потягнулись до виходу

– То що? – Марк за своєю улюбленою звичкою штрикнув мене ліктем у бік, щойно ми вийшли на вулицю, – Накази командира треба виконувати, тож як ми сьогодні відпочиватимемо?

Я тільки потиснула плечима. Я нікуди не збиралась.

– Давай в «План Б» підемо? Я візьму Катю, покличемо Богдана, Вала…

– Минулого разу це закінчилось не дуже… 

– Я тебе запевняю, що сьогодні ввечері точно не буде прориву істот!

– Ти не можеш цього знати.

– Зате я знаю, що якщо прорив станеться, то їх всіх перестріляє геройка Леся! – він щиро і безтурботно розсміявся. Я теж не змогла не посміхнутись, – сеструхо, ну серйозно, скільки можна припадати пилом в бібліотеці? 

– А от тобі не завадило б трохи почитати.

– А от тобі не завадило б трохи занятись сексом, – перекривив мене брат і вправно увернувся від мого кулака, що полетів йому прямо в ніс, – реально, Лесю, вже навіть мама знайшла собі пару, а ти все в книжках сидиш.

– Це не твоє діло, – я показала йому язик. Ми ніколи не сварились і не бились по-справжньому.

– Невже ти сохнеш по Бісу? 

Я відчула, що червонію проти своєї волі. На щастя, на вулиці було достатньо холодно, і мій румʼянець можна було списати на мороз.

– Він не те, що тобі треба, – Марк проти свого звичаю не жартував, – він бабій. Йому до вподоби дівчата для веселого проведення часу. А тобі – потрібні серйозні стосунки.

– Багато ти розумієш, – гмикнула я, але внутрішньо погодилась з братом. Секс заради сексу мене не цікавив. Я взагалі не розуміла, що люди у ньому знаходять. Нічого приємного і крутого я в ньому не бачила. Фізіологія. Тертя тіл. Не більше.

– Ні, не подумай, я не проти, що моя сестра така цнотлива. Не треба всяким морду за тебе бити. Але раз на пів року сходити до бару – це не злочин.

Мені складно було признатись брату в тому, що я далеко не така непорочна, якою він мене вважає, та й доля правди в його словах все ж була, тому я вирішила пристати на його пропозицію. Він зрадів:

– Супер! Тоді я забіжу до Каті, і ми разом заберемо тебе. Будь готова десь о девʼятій, – він махнув мені і на найближчому перехресті ми пішли в різні сторони.

Я прийшла додому, і не відкладаючи в довгу шухляду, зібрала всі речі на понеділок. Закипʼятила велику каструлю води, помилась. Із сумом згадала душову у гуртожитку. З тих пір нормальний душ я приймала всього один-два рази. В новій квартирі були постійні перебої, але все ж таки це було краще, ніж у Колі, де вода була раз на тиждень-два, та ще й холодна. Коли я ще була у ванній мені здалось, що клацнув замок вхідних дверей. Я вирішила, що вже прийшов Марк, та коли вийшла, зрозуміла, що все ще одна в квартирі.

Я зайшла до своєї кімнати і завмерла – щось було не так. Хіба сумка стояла так? Мені здавалось, що я оперла її на бильце ліжка, коли виходила. А зараз вона стояла інакше. І покривало надто рівно лежить. Я так ніколи не заправляла.

– Марку! – гукнула я, розмірковуючи, чи могла я не помітити його. Можливо, він все ж таки у своїй кімнаті…

Тиша.

– Марку, ти вже вдома?

Серце калатало, як навіжене. Чи могла я переплутати? Я схопила автомат, що стояв за дверима. Відчуваючи себе дурепою, я обережно перевірила всі кімнати, балкон, зазирнула під ліжка і в шафи. Нікого не було. Невже здалось?

Раптом я почула, що відкриваються вхідні двері, кинулась туди, направляючи АК.

На порозі стояв брат з круглими, як тарілки очима: