РОЗДІЛ 7.2

Чим далі, тим більше народу збиралось у барі. Мені здавалось, що музика грає гучніше, що світло стає яскравішим, а люди навколо – веселіше і веселіше. Можливо, так і було, а може це був алкоголь. Мого досвіду не вистачало, щоб це визначити.

Марк танцював з Катею, Богдан завис біля одного зі столиків, за яким зустрів когось із знайомих, Вал кудись зник, а у мене закінчилось вино, тому я вирішила піти на бар і замовити ще. Бармен, приємний чоловік років сорока пʼяти, одразу зрозумів мої потреби, щойно побачив порожній бокал. Навіть не довелось перекрикувати музику. 

Я сіла на високий стілець, очікуючи на своє замовлення. Промені ламп грали яскравими плямами на келихах, що висіли догори дригом над барною стійкою. Вони всі були від різних наборів, з різними ножками, не однаковими вигинами і формами. Але це виглядало ще краще. Загіпнотизована грою світла у склі, я не помітила, що до мене хтось наблизився. Повернувши голову я побачила два крижано-синіх океани очей.

Біс сперся на стійку поряд зі мною. Я вчергове відмітила, наскільки привабливим є його обличчя, як вдало підкреслює його риси чорний одяг, як вабно з-під комірця виглядає краєчок татуювання.

Бармен поставив переді мною келих. Я схопила його, як соломинку простягнуту утопаючому, спробувала повернутись назад за столик, але Біс не дозволив. Він схопив мене за руку і потяг за собою. Намагаючись не перевернути вино ані на себе, ані на оточуючих я покірно пішла за ним.

Ми вийшли надвір, здається, зі службового входу. Тому що людей там не було, зате був контейнер для сміття і трохи далі – лавка біля куща і дерева, куди і сів Біс. Дістав сигарету, закурив. Це було сексуально.

– Що відбувається? – запитав він, затягнувшись.

Я смикнула плечем, не знаючи що відповісти, щоб це не виглядало по-дурному, відпила ковток вина.

– Ти ображена за те, що було при нашій зустрічі? Я налякав тебе?

Він попав в десятку. Але я б ніколи йому в цьому не призналась.

– Повір, що так було треба… – ні, він не каявся, він констатував факт, спокійно і холодно, випускаючи дим красивими хвилями.

Я відпила великий ковток і перш, ніж встигла передумати, запитала:

– Чому ви нас не вбили?

Біс не проявив жодних емоцій, але відповів не відразу.

– А треба було? – він усміхнувся.

– Це не відповідь.

– Те саме можу сказати тобі.

Мені не було, що відповісти, тому я знову звернулась до рятівного бокала. Вино дозволяло заповнити паузу.

– Це все що ти хотіла запитати, Лесю?

– Не все.

– Гарний час, щоб запитати щось ще. Поки я добрий, – він вчергове затягнувся, докурюючи, загасив сигарету.

– Ви вбили багато людей? Живих.

– Багатьох.

– Але не нас.

– Очевидно.

– Чому?

Він піднявся і рушив до мене. Це не було загрозливо, але як і тоді, в кімнаті, де він тримав мене перед тим, як привезти у Стожар, я мусила відступати назад, поки не вперлась спиною у стіну.

– Можливо, це кохання із першого погляду, – він схилявся до мене близько, я відчувала терпкий запах сигаретного диму. Чомусь він не викликав відразу, а збуджував, – така відповідь тобі підходить?

– Ні, – я змусила себе дивитись йому прямо в очі.

– Чому ж?

– Бо я вам не вірю.

Біс нахилився і поцілував мене. Це було раптово, але я відповіла йому, наче чекала саме цього. Смак його губ був терпкий і пʼянкий. Він взяв мене за талію і притиснув до себе – моє тіло піддатливо вигнулось назустріч, з губ злетів стогін задоволення. Внизу живота скрутився тугий вузол, змушуючи серце битись скоріше. Я невдало хитнула рукою і випустила бокал. Він дзенькнув об каміння і розлетівся на друзки. Але ми навіть не звернули на це уваги. Я зарилась руками у волосся Гліба, а він стискав мою спину, обхоплював сідниці, гладив плечі.

Не знаю, скільки пройшло часу, перш ніж він перервав поцілунок.

– Тепер віриш?

Я навіть не одразу зрозуміла, про що він. 

Звісно, я відчувала, що він мене хоче. Це складно було не помітити. Але чи це причина, чому я тоді залишилась жива? Мені здавалось, що ні. Я хитнула головою.

– Все ще не віриш? Ідем до мене додому – я тобі доведу, – із хтивою посмішкою він знову наблизився на відстань поцілунку. Я сама потяглась до нього перша. Але, коли поцілунки стали занадто палкими, я відсторонилась.

– Я не готова до цього, – промовила я, стараючись звучати впевнено.

– Тільки не кажи, що ти незаймана, – Біс дивився на мене ошелешено.

– Ні. Але я не хочу займатись сексом з тим, до кого не розумію своїх почуттів, – це була абсолютна правда.

– Звучить надто складно для цього простого світу. Секс – це просто секс, – він не злився. Навпаки, мені здалось, що йому смішно – якась дивна філософія дівчиська, яке не знає життя.