КОЛО

Коли у бордовий кабінет постукали, Президент не одразу дозволив увійти. Він стояв біля вікна, смакуючи крижаний бренді, що зберігся ще з часів до епідемії, і навмисне тягнув час, уявляючи, яким напруженим очікуванням зараз мучиться той, хто стоїть за дверима. Йому подобалося навіть найменше відчуття влади: чи то відданий смертельний наказ, чи навіть дозвіл увійти до його кабінету. Влада і тільки влада викликала в ньому емоції, тільки вона збуджувала і задовольняла його.

– Увійдіть! – промовив Президент, коли за його розрахунками людина за дверима вже мала труситись від очікування.

Начальник Служби Порядку і генерал стрімко влетіли до кабінету, по їх палаючих очах Михайло Золотарьов зрозумів: цього разу новини хороші, чого не бувало вже дуже давно.

– Припущу, що ви з добрими новинами? – Президент залпом допив рештки бренді.

– Так точно! – водночас відповіли обидва, чим викликали миттєве, але на щастя не сильне роздратування у голови Кола. Він вигнув губи у кривій усмішці:

– І з якого приводу добрі новини? Знайшли тих, хто підпалив склад?

– На жаль, ні. Цей інцидент ми ще розслідуємо, – Примаченко одразу втратив половину свого запалу, – Але ми знайшли родину Кравців.

Хоча обличчя Президента не виразило жодних емоцій, в душі він тріумфував. Це було найкраще з усього, що могли б йому розказати. Він навіть трохи пошкодував, що змусив підлеглих чекати за дверима, а не одразу їх впустив. За останні півтори місяці і всі нагальні проблеми він так люто зненавидів Олександру Кравець, що вважав її впіймання справою особистої помсти. Навіть чудово усвідомлюючи, що саме вона не починала революційне повстання у Колі, Президент усе одно поклявся собі знайти її й публічно стратити для науки іншим. Той факт, що родина Кравець стала спусковим гачком безладів, змусив його зненавидіти їх від всієї душі.

– Де?

– У Стожарі! Їх доставили туди два дні тому.

– Доставили? – перепитав Президент, примружившись.

– Мисливці Яра. Знайшли їх десь і привезли в місто, – Примаченко аж світився від ентузіазму.

– Коли Яр їх поверне?

Підлеглі перезирнулись, і Михайло зрозумів, що не все так гладко, як хотілося б.

– Пане Президенте, від Яра ще немає рішення. Він не виходив на звʼязок.

– Звідки тоді інформація про Кравців?

– Повідомила довірена людина.

– Чи Яр знає, що в його місті з’явилася родина злочинців, яких я розшукую?

Генерал не поспішав із відповіддю:

– Думаю, що так…

– Думаєте чи так?! – настрій Президента знову покотився вниз.

– Наша людина вважає, що без відома Яра в Стожарі нічого не відбувається. Що він і двоє його помічників поставили все таким чином, що особисто контролюють всі значуща питання. А питання зміни кількості населення міста саме таке. Тож я насмілився припустити, що він має знати про родину, – генерал відчув, що спиною котиться краплина поту.

Цього разу, попри неймовірний самоконтроль Президента, полковник і начальник Служби побачили, як керівник закипає від люті. Він знав Яра достатньо, щоб погодитися з припущенням Генерала Рудика, але недостатньо, щоб зрозуміти, що той задумав. Але і форсувати події було не можна – поки що (хочеться в це вірити) Яр не знає про шпигуна. Так має залишатись якомога довше. Звісно, Президентн не міг допустити безхмарного життя Олександри Кравець у Стожарі, ще й під захистом його колишнього прийомного сина. Але наполягати на видачі дівчини і її сімʼї означало, виказати надмірну зацікавленість в долі начебто звичайних колишніх мешканцях Кола. Якщо Яр зрозуміє цінність Олександри особисто для Президента, він обовʼязково використає це на свою користь.

– Зв’яжіться з нашим шпигуном. Нехай пасе Кравців, дізнається і доповідає про кожний їх подих, про кожний рух. 

– Буде виконано, пане Президенте! – генерал витягнувся у струнку. Вони із Примаченко із полегшенням зібрались покинути кабінет.

– І ще дещо треба зробити, – Золотарьов зупинив підлеглих майже у дверях, – Виловіть мутантів і помістіть їх у закриту фуру.

– Ем… так точно! – невпевнено відповів генерал, не наважуючись спитати навіщо.

– Якщо Яр не поверне Олександру найближчими днями, я йому цього не спущу. Забирайтеся геть!