КОЛО

Наступного ранку в одному з кабінетів будівлі Управління Кола сиділи троє чоловіків: двоє — в ідеально скроєних костюмах, один — у військовій формі. Вони розмістилися за довгим столом із темного дуба, на стільцях, підібраних до нього з педантичною точністю. Стіни були задрапіровані бордовим шовком, а картини завершували образ штучної аристократичності. Закінчувалась ранкова нарада.

— Що ж, якщо ми розглянули вже всі питання, можете йти.

— Пане Президенте, насправді, на жаль, є ще одна подія, про яку вам потрібно дізнатись. Вчора ввечері було скоєно пограбування лікарні.

— Таке траплялося й раніше…

— Але не цього разу. Злодійці вдалося взяти потрібне й утекти.

— Все ще недостатньо вагомо, пане Примаченко, щоб ви не могли впоратись з цим без моєї участі.

— Справа в тому, що дівчина примудрилась знешкодити порядківця, який спіймав її на гарячому.

— Цікаво... Тоді впіймайте її й покарайте. У чому проблема?

— Вона втекла за стіну.

— Тоді знайдіть її родину і покарайте їх.

— Вони втекли разом із нею.

Запала тиша.

— Тобто, — повільно промовив Президент, — якась дівчина пограбувала лікарню, винесла заборонені препарати, побила ваших хлопців, спокійно зібрала свою родину та речі і вийшла за межі Кола, і ви, пане Примаченко, не змогли цьому завадити?

— Люди й раніше тікали за стіну...

— Є нюанс, пане начальнику Служби Порядку, є нюанс. Вона напала на представників влади. Протиставила себе Колу. Вирішила, що вона якась геройка. Її треба знайти і стратити публічно. Жорстко. Разом із сімʼєю. Інакше кожний телепень цього міста уявить, що може піти проти мене. А я цього не дозволю! Саме з таких історій і починаються революції. Якщо ви цього не розумієте… а раз ви сидите тут, а не переслідуєте втікачів, значить, не розумієте… то, боюся, я переоцінив вас і ваші здібності.

Президент лютував. В його реакції відчувалось щось хворобливе. Але у всьому Колі не було людини, яка могла б переконати його подивитись на ситуацію інакше.

На чолі Примаченка виступив піт. Він судомно ковтнув:

— Я знайду їх, пане Президенте.

— Свій шанс ви вже втратили. За межами Кола юрисдикція належить генералові Рудику, — Президент кивнув на третього чоловіка в кімнаті, який до цієї пори сидів мовчки, — І від тепер ви будете виконувати всі його накази, що стосуються цієї справи. Я даю вам, генерале, карт-бланш. Дійте швидко і безжально. Візьміть стільки людей, скільки необхідно, щоб знайти дівку. До речі, всю інформацію про неї принесіть мені на стіл. Негайно.

— Слухаюсь, пане Президенте, — Примаченко підхопився з крісла, внутрішньо видихаючи – все закінчилось краще, ніж він розраховував.

— І ще одне важливе. Не дайте чуткам про цей випадок розповзтись містом. Інакше публічне покарання вже чекатиме на вас.