Частина 34

Зал засідань виявився тісним кабінетом на другому поверсі мерії з довгим столом, за яким сиділо четверо: голова комісії — сухорлява жінка років п'ятдесяти з окулярами на кінчику носа, двоє чиновників, що весь час мовчали, і, на превеликий подив Андрія, той самий інспектор, який ще тиждень тому намагався зірвати технічний огляд. Побачивши його в кутку зали, Андрій напружився, але змусив себе не показати цього на обличчі.

— Пане Андрію, — голова комісії розкрила теку з документами, — ваша заявка на відновлення дозволу для мобільної точки харчування «Gastrotruck», нова локація — набережна, ділянка номер сім. Розкажіть коротко суть справи.

Андрій підвівся, стискаючи в руці аркуш з тезами, які вони з Людмилою готували до півночі, але заговорив, майже не дивлячись у нього.

— Наш попередній дозвіл втратив чинність через зміну зонування історичного центру. Ми не оскаржуємо це рішення, — почав він рівним голосом. — Натомість повністю переобладнали фургон під нові екологічні норми: електротяга, сертифіковані фільтри, повний технічний огляд без зауважень. Копія акту в матеріалах справи.

Один із мовчазних чиновників гортав папку, час від часу кидаючи погляд на інспектора в кутку, ніби чекаючи його коментаря.

— А щодо приписання від минулого тижня? — раптом озвалася голова комісії, дивлячись поверх окулярів просто на інспектора. — Тут у справі є ваш попередній акт, добродію Руїс, про «невідповідність стандарту». Але я не бачу протоколу замірів, на підставі яких він виданий.

У кабінеті стало тихо. Інспектор засовався на стільці.

— Це була... попередня, візуальна оцінка, — пробурмотів він. — Формальний протокол мав бути складений при повторному візиті.

— Тобто ви видали офіційне приписання без вимірювальних приладів? — уточнила голова комісії таким тоном, від якого навіть Андрію стало трохи ніяково за незнайомого чоловіка. — Це порушення процедури, пане Руїс, і воно вже зафіксоване в запиті, який надіслав юрист заявника. Комісія візьме це до уваги окремо.

Андрій крадькома глянув на Людмилу, що сиділа поруч у першому ряду для відвідувачів, — та ледь помітно кивнула йому, не відриваючи очей від інспектора.

— Продовжуйте, пане Андрій, — голова комісії повернулася до Андрія.

— Крім технічної частини, — Андрій набрав повітря, — у нас є новий формат меню з акцентом на місцеві морепродукти, підтримка від постачальників з порту, і ми готові пройти будь-яку додаткову перевірку санітарних норм хоч завтра.

Один із мовчазних чиновників нахилився до голови комісії й щось тихо сказав їй на вухо. Вона кивнула.

— Питання є в когось із комісії? — вона обвела поглядом стіл. Тиша. — Тоді голосуємо.

Три голоси «за», один утримався — інспектор, який так і не наважився подивитися Андрію в очі. Голова комісії поставила підпис на бланку й простягнула його секретарці для реєстрації.

— Дозвіл видано з понеділка, ділянка номер сім, набережна, — сухо оголосила вона. — Раджу вам, пане, тримати всю документацію в порядку й надалі — не кожен заявник приходить на комісію з такою підготовкою.

Андрій вийшов з кабінету блідий, майже не відчуваючи власних ніг, і кілька секунд стояв мовчки в коридорі, поки до нього не підбігли Людмила з Борисом.

— Ну? — не витримав Борис, вдивляючись у обличчя сина.

Андрій раптом широко усміхнувся — уперше за весь цей час щиро, без тіні втоми.

— Затвердили. З понеділка стоїмо на набережній.

Борис, забувши про всі лікарські застереження, міцно обійняв сина, а тоді, не випускаючи його, простягнув руку й притягнув до обіймів і Людмилу.

— Родина, — прошепотів він, і в цьому одному слові було все — і провина за минуле, і вдячність, і, нарешті, спокій.

Понеділок видався по-справжньому травневим — прохолодний вітер з моря, яскраве сонце й черга з перших відвідувачів, що вишикувалась біля фургона ще до офіційного відкриття точки. Андрій приїхав на набережну затемно, ще о шостій ранку, щоб особисто перевірити кожен вузол нового обладнання, і коли Марина з Хав'єром і Оленою під'їхали годину по тому, застали його — розчервонілого, у фартуху, з феєричним безладом свіжої зелені й морепродуктів на робочому столі — вже посеред перших замовлень.

— Два тапас з креветкою і один з тунцем! — вигукнув він кудись у бік вікна видачі, не піднімаючи голови.

— Виглядаєш так, ніби народився для цього місця, — усміхнулася Марина, обережно вмощуючись на стільці під тентом, який Людмила заздалегідь поставила для неї і для Олени в тіні.

— Вчора вночі не спав, репетирував меню подумки, — зізнався Андрій, кинувши на неї швидкий погляд, і в очах у нього досі жеврів той самий азарт, що й на комісії. — Боявся, що перший день все зіпсує, а вийшло...

Договорити він не встиг — до вікна підійшла літня іспанка в солом'яному капелюсі, яка, скуштувавши тапас, голосно й захоплено заявила сусідам у черзі, що це найкраще, що вона їла на набережній за останні п'ять років. За кілька хвилин черга подовжилась ще більше.

Борис, якому Хав'єр дозволив лише «постояти й подивитися, без жодної фізичної участі», сидів у затінку поруч із Мариною й Людмилою, спостерігаючи за сином з виразом обличчя, який годі було приховати навіть найсуворішими лікарськими приписами.