Частина 33

Хав’єр лише кивнув, ховаючи ручку назад у кишеню, - зайвих слів вдячності він не любив.

- Дій, а не дякуй, - коротко відповів він. — Завтра вранці мені потрібен точний кошторис на двигун і фільтри. Я не інвестую наосліп навіть у родичів.

Борис, який усе ще сидів у кріслі під пильним наглядом Людмили, раптом підняв руку, ніби прохаючи слова.

— Стривайте. Я теж внесу свою частку, — прохрипів він, і Людмила одразу стривожено поклала долоню йому на плече, та він лагідно, але твердо відсторонив її руку. — Не сперечайся, Мілю. Це моя справа життя, і я не збираюся дивитися з дивана, як інші її рятують за мене.

— Борисе, лікар сказав — жодних стресів і жодної участі у справах щонайменше два тижні, — тихо, але напружено нагадала Людмила. У її голосі прозвучала якась особлива, ще несмілива турбота — турбота людини, яка боїться забагато на себе брати в чужій, здавалося б, родині, і водночас уже не може мовчати.

Андрій різко підняв на неї погляд. Щось у його обличчі на мить смикнулося — чи то роздратування, чи давня незвичка бачити поруч із батьком іншу жінку замість матері, про яку він досі говорив рідко й неохоче.

— Людмило, при всій повазі, — процідив він, — це рішення нашої родини. Батька і мого.

У кімнаті стало тихо. Марина завмерла, відчуваючи, як напруга знову згущується, наче перед грозою. Людмила зблідла, але не відвела очей.

— Твоя правда, Андрію, — тихо мовила вона за секунду, і в голосі не було образи, лише втома. — Це не мені вирішувати. Я лише не хочу, щоб через сімейну гордість Борис опинився в лікарні вдруге.

Вона підвелася, акуратно поправила плед на плечах Бориса й вийшла на терасу, тихо причинивши за собою скляні двері. Борис провів її поглядом, і в його очах майнув біль, який був старшим за всі сьогоднішні проблеми з фургоном.

— Андрію, — глухо сказав він, коли двері зачинилися, — Людмила не забирає в тебе матір. Вона просто дає мені другий шанс не помирати на самоті старим бурчуном. Двадцять із гаком років тому я зробив дурницю, відпустивши її, і мені боляче щоразу, коли ти говориш з нею так, ніби вона тут випадкова.

Андрій опустив очі, у ньому явно боролися впертість і сором.

— Я не хотів так різко, — пробурмотів він нарешті. — Просто... важко звикнути. Мама померла лише три роки тому, а тут раптом ти, наче помолодшав на двадцять років, варто їй зайти в кімнату.

— Бо так воно і є, — просто відповів Борис.

Марина, відчуваючи, що це не її розмова, обережно торкнулася руки Хав’єра, і вони тихо вийшли слідом за Людмилою на терасу. Та стояла, обхопивши себе руками, дивлячись на темне море вдалині.

— Не звертайте уваги, — вона спробувала усміхнутися, коли почула кроки. — Андрій має право злитися. Я з'явилась пізно і, певно, невчасно.

— Ви з'явилися саме тоді, коли Борису це було потрібно, — тихо сказала Марина, ставши поруч біля перил. — А з Андрієм... дайте йому час. Він зараз ледь тримається на ногах через фургон, батькове здоров'я і купу гордості одночасно. Це не про вас особисто.

Людмила вдячно стиснула її руку, і якийсь час вони втрьох мовчки стояли, слухаючи, як за спиною, у вітальні, батько й син нарешті почали говорити.

Наступного ранку Андрій уже стояв у гаражі о сьомій, коли туди зайшов Хав’єр із кавою в руках і кошторисом на планшеті.

— Мігель Сантос, електрик, — Андрій кивнув на чоловіка, що порпався у нутрощах фургона. — Найкращий у місті з переобладнанням на електротягу, але дорого бере, зате робить швидко. Каже, за десять днів упораємось, якщо не зволікати з деталями.

— Десять днів мало, — електрик виринув з-під капота, витираючи руки ганчіркою. — Двигун прийде з Мадрида, це три дні щонайменше. Фільтри для кухні — окреме замовлення, вони мають бути сертифіковані під нові екологічні норми, а таких постачальників у Валенсії лише двоє.

Хав’єр швидко перевірив щось у телефоні.

— Дзвоню обом зараз же, — сказав він. — У кого раніше буде в наявності — той і виграв.

За годину з'ясувалося: перший постачальник міг привезти фільтри лише за два тижні, другий — за три дні, але з попередньою оплатою в повному обсязі готівкою, без розстрочки. Ціна кусалася.

— Грабіж серед білого дня, — пробурчав Андрій, дивлячись на рахунок. — Він знає, що ми в безвиході, і дере три шкури.

— Або платимо, або чекаємо два тижні й втрачаємо сезон туристів, — спокійно відповів Хав’єр, уже набираючи номер свого банку. — Рахуй це платою за швидкість, а не за фільтри.

Поки йшли перемовини з постачальниками, Людмила, засівши вдома з ноутбуком, вела власну облогу мерії. До обіду вона видзвонила секретаря відділу ліцензування й, представившись «колишньою держслужбовицею з великим досвідом роботи з архівною документацією», домоглася особистої зустрічі з керівником відділу — під приводом «уточнення процедурних неточностей у постанові».

— Кажу тобі, — вона того ж вечора схвильовано розповідала Марині за чашкою трав’яного чаю, — у постанові про штраф навіть не вказано конкретну статтю екологічного кодексу, лише загальне посилання. Це або недбалість, або поспіх. У будь-якому разі — формальна підстава оскаржити штраф у суді, поки йде переобладнання фургона.