Частина 32

Свято закінчилося швидше, ніж хотілося б. Успіх «Gastrotruck» на ярмарках виявився палицею з двома кінцями.

Якось у середу ввечері Андрій примчав до будинку Хав’єра блідий і злий, ледь перетнувши поріг. У руках він тримав пачку якихось паперів. Марина якраз сиділа у вітальні, намагаючись звести дебет із кредитом у таблиці постачань, а Хав'єр готував легкий вечерній суп.

- Нам капець, - з порога кинув Андрій, гучно кидаючи теку на стіл. - Муніципалітет змінив правила видачі дозволів на вуличну торгівлю в історичному центрі. Наш фургончик більше не входить до затвердженої зони. А конкуренти з сусідньої мережі «Tapas Express» уже отримали ексклюзивні точки.

Марина відчула, як у грудях неприємно похололо. Вона глянула на свої цифри - грошей, закладених на оренду та закупівлю продуктів на наступний місяць, ледь вистачало.

- Як це - не входить? - до кімнати швидким кроком зайшов Хав'єр, витираючи руки рушником. Його лікарський спокій одразу змінився на зібраність хижака. - Борис же особисто оформлював усі ліцензії.

- Тоді - так. А зараз інспектори виписали штраф на п’ятизначну суму й пригрошили конфіскацією фургона, якщо ми ще раз станемо біля парку, - Андрій нервово потер обличчя руками. - Батьку не можна про це знати ані слова! Якщо він дізнається, що справа його життя летить у прірву через бюрократів, другий інфаркт гарантований. Але й ми довго не протягнемо. Нам потрібні гроші, причому негайно. Або ми закриваємося й виставляємо фургон на продаж за безцінь.

У вітальні повисла важка, дзвінка тиша.

Марина глянула на свій округлий живіт, потім на Хав’єра. Вона знала, що їхніх із Хав'єром заощаджень вистачить на їхнє життя та народження двійнят, але рятувати бізнес Бориса з власної кишені означало оголити їхню власну подушку безпеки. І головне - Хав’єр був проти. Він завжди вважав, що Андрій має сам витягнути цей бізнес, інакше ніколи не стане самостійним шефом.

- Ми не будемо продавати фургон, - твердо сказала Марина, хоча в серці тривожно стукітло. - Але й влазити в борги до приватних кредиторів теж не вихід.

- А що ти пропонуєш? - Андрій різко обернувся до неї, і в його голосі проскочила неприхована роздратованість, якої раніше не було. - Тобі легко говорити, Марино! Ти сидиш у безпеці в будинку Хав'єра, поки я намагаюся витягнути те, що будували роками. Батько дивиться на мене як на спадкоємця, а я зараз почуваюся повним нулем, який навіть ліцензію зберегти не зміг!

Хав’єр миттєво зробив крок уперед, затуляючи собою Марину, і його погляд став крижаним.

- Збав тон, Андрію, - низьким, небезпечним голосом промовив він. - Марина зараз у такому положенні, коли зайві скандали та твої ілюзії їй протипоказані. Ти хочеш вирішити проблему чи просто влаштувати істерику в моєму домі?

Андрій затiх, важко дихаючи. Він перевів погляд на Марину, помітивши, як вона блідне, і напружився ще більше, усвідомивши, що перегнув палицю.

- Вибач... - пробурмотів він, дивлячись у підлогу. - Вибач, Марино. Я просто не знаю, що робити. Голова йде обертом.

Але атмосфера була безнадійно зіпсованою. Ідилія розсипалася від першого ж зіткнення з реальним світом. Увечері, коли Андрій пішов, Хав’єр довго мовчки ходив по терасі з бокалом вина, а Марина дивилася у темне вікно, розуміючи: це лише початок великої бурі, і переїзд до Іспанії зовсім не означає, що проблеми залишилися в минулому.

Наступні кілька днів минули як у тумані. Штраф висів над фургончиком «Gastrotruck» як гільйотина, а Андрій, намагаючись самотужки вирішити питання з міською адміністрацією, тільки глибше встрягав у бюрократичне болото. Чиновники розводили руками, посилаючись на нові міські екологічні норми та нещодавнє лобіювання великих мереж.

У п’ятницю ввечері Андрій знову прийшов до будинку Хав’єра. Але цього разу без попередження і з явно розхитаними нервами. Він навіть не роззувся в прихожій, одразу пройшовши до вітальні, де Марина намагалася розслабити ноги, підклавши під них подушку.

- Треба поговорити. Серйозно, - з порога кинув Андрій, дивлячись на Хав’єра, який саме зайшов із тераси.

- Слухаю тебе, - холодно відповів Хав’єр, схрестивши руки на грудях. Він помітив, що Андрій пахне дешевим алкоголем і кавою - сумішшю, яку той пив лише під час найгірших нервових зривів.

- Коротка розмова не вийде, - випалив Андрій, нервово провевши рукою по волоссю. - Я розмовляв із юристом мерії, неофіційно. Ліцензію на старій точці нам не повернуть. Але є інший вихід. Потрібно переобладнати фургон під електричний двигун і встановити нові фільтри для кухні. Тільки тоді ми пройдемо екологічний контроль і отримаємо дозвіл для зеленої зони на набережній.

- Чудове рішення, - кивнув Хав’єр. - Роби. У чому проблема?

- Проблема в тому, скільки це коштує! - зриваючись на крик, вигукнув Андрій. - Сума така, що я можу одразу закласти не лише фургон, а й власні нирки! Мені потрібні гроші, Хав’єре. Зараз. Не позика на три місяці, а нормальна інвестиція. Батько тримає всі заощадження на рахунку до якого немає доступу без його підпису, а його зараз хвилюють лише прогулянки та тиск!

Марина відчула, як тривога знову б’є в скроні. Вона спробувала сісти рівніше:

- Андрію, ти ж знаєш... Хав’єр казав...

- Припини мені вказувати, що я знаю, Марино! - різко перебив її Андрій, і в його очах спалахнув неконтрольований роздратований блиск. - Легко розкидатися порадами, коли ти приїхала на все готове! Заміжжя на горизонті, будинок біля моря, ніяких турбот про те, як заплатити за світло завтра! А я тут намагаюся витягнути спадок мого батька, поки ви граєте в ідеальну європейську сім’ю!