Частина 24

За тиждень життя в родині повернулося в зовсім інше, але неймовірно живе русло.

Людмилу нарешті виписали з клініки. Хоч вона все ще потребувала регулярних оглядів та спокою, її щоки повернули природний рум'янець, а в очах горіло те саме вогняне бажання контролювати все довкола. Вона затишно влаштувалася у вітальні просторої віли Бориса, перетворивши диван на свій новий «командний пункт».

А в цей час на міському ярмарковому майданчику вирувала справжня революція.

Яскраво-жовтий фургончик "Gastrotruck", який Хав'єр допоміг дістати в оренду через свого колишнього пацієнта, завдяки зусиллям Андрія та Олени перетворився на витвір мистецтва. На його боці замайорів лаконічний, але стильний логотип: «Chef Boris. Secret Taste».

- Так, Андрію, м'ясо вищого ґатунку вже привезли? - Борис крутився всередині фургончика, як у власній стихії. Він поправляв блискучі чавунні пательні, перевіряв витяжку й виглядав років на десять молодшим.

- Все за списком, батьку! М'ясо ідеальне, овочі тільки з ринку, - з усмішкою звітував Андрій, підносячи останні ящики.

За касовим апаратом зовні стояла Марина. На ній був фартух із логотипом, а на обличчі - сяюча, щаслива усмішка. Вона дивилася на довжелезну чергу, яка вишикувалася перед їхнім фургончиком уже в перший день офіційного відкриття.

Олена зробила неймовірну рекламну кампанію в мережі: про повернення легендарного Шефа Бориса у форматі street-food дізналося пів міста. Більше того, значна частина черги складалася з медичного персоналу клініки - саме Хав'єр, повернувшись на свою лікарняну зміну, розповив усім колегам, де відтепер можна скуштувати найкращу їжу в місті.

- Два фірмових сирники із ягідним соусом і один борщ у термостакані для доктора Гарсії! - голосно оголосила Марина у віконце фургончика.

- Прийнято, доню! - відгукнувся Борис, спритно працюючи лопаткою.

Надвечір, коли перша божевільна хвиля ажіотажу трохи вщухла, біля фургончика з'явився Хав'єр. Він був у своєму строгому костюмі, виснажений після важкої зміни в лікарні, але його очі світилися теплом, коли він побачив усміхнену Марину.

Він підійшов до неї, м'яко поклав долоні їй на плечі й обережно притягнув до себе. Вона з полегшенням спиралася на його груди, відчуваючи знайомий запах лікарняної антисептики та його парфумів.

- Ну що, касире? - тихо запитав він біля її вуха, спостерігаючи, як Борис задоволено витирає лоб рушником всередині фургона. - Як перший день нашого Шефа?

- Це просто неймовірно, Хав’єре, - щиро відповіла Марина, повертаючи до нього голову. - Твої колеги розгребли половину меню за перші дві години! Дивитися на Бориса, на те, як вони з Людмилою знову ожили... Я давно не відчувала такого спокою.

Хав'єр посміхнувся, торкнувшись губами її скроні:

- Я радий за них. Але що щодо нас, Марино? Ти вже думала, що будеш робити далі? Твоя відпустка давно закінчилася, а ти все ще тут... у моєму місті, у моєму житті й у моєму серці.

Марина затамувала подих. Попереду дійсно було багато складних питань: робота в Україні, речі, документи, життя на дві країни. Але дивлячись на це сонячне іспанське місто, на щасливу родину Бориса й на чоловіка, який став для неї надійною опорою у найінтимніші та найважчі хвилини, вона розуміла, що відповідь уже давно готова.

- Я хочу залишитись, Хав'єре, - тихо, але дуже твердо мовила вона. - Моє місце тут. З тобою.

Він не сказав ні слова - лише міцніше стиснув її в обіймах і пристрасно поцілував прямо на очах у довольних покупців та веселого Бориса, який махав їм лопаткою з вікна фургончика.

Вона трохи відсторонилася від Хав'єра, її усмішка згасла, а в очах з'явилася легка розгубленість.

- Залишаєшся... - повторив Хав'єр, смакуючи це слово, але одразу помітив зміну в її обличчі. - Марино? Щось не так?

- Хав'єре... - вона важко зітхнула, опустивши погляд на свої руки. - Я кажу це від щирого серця, але... як? Яка в мене підстава залишитися? Моя туристична віза закінчується через два тижні. Я не можу просто взяти й не вилетіти додому - це порушення закону. Тоді я взагалі отримаю депортацію й бан на в'їзд до Євросоюзу на п'ять років.

Хав'єр серйозно кивнув. Як лікар і громадянин Іспанії, він чудово розумів суворість місцевої бюрократії.

- В Україні в мене робота, звільнення треба оформлювати офіційно. Квартира, речі... - продовжувала Марина, відчуваючи, як у горлі росте ком від раптового усвідомлення реальності. - А тут... на якій підставі мені взагалі видадуть посвідку на проживання (Residencia)? Робочої візи в мене немає. Я ж не можу просто працювати в фургончику Бориса нелегально.

Борис, який якраз визирав із віконця фургончика, почув кінець розмови й витер руки рушником:

- Мариночко, доню, нелегально  навіть не думай. Нам тільки проблем із поліцією не вистачало, коли ми тільки-но відкрилися. Все має бути чесно.

Хав'єр на кілька секунд замислився, крутячи в руках ключі від машини, а потім його обличчя роз’яснилося. Він підійшов ближче, взяв Марину за обидві долоні й пильно подивився їй у очі:

- Спокійно. Ми не будемо порушувати закон. Є кілька легальних шляхів, і ми використаємо їх розумно.