Частина 11

Вечеря перетворилася на випробування для нервів. Повітря навколо столу здавалося наелектризованим, кожен рух виделкою по кераміці звучав як постріл. І в цей момент, наче вирок, у дверях з’явився Хав’єр. Його поява одразу змінила простір: він приніс із собою запах морського бризу.

Борис, не гаючи часу, одразу вхопився за можливість перевірити свої підозри.

- Хав’єре, добре, що ти прийшов, - голос Бориса звучав різко. - Треба оглянути Людмилу. Вона сьогодні знепритомніла. Я не на жарт хвилююся, це виглядало жахливо.

Людмила ледь помітно здригнулася, але одразу перехопила ініціативу, її голос був сталевим, попри внутрішню втому:

- Борю, досить, - вона кинула на нього короткий, владний погляд. - Залишився лише один день, і ми з Мариною повертаємося додому. Я хочу провести цей час у спокої, а не в лікарняних палатах під крапельницями.

Хав’єр не відповів одразу. Він стояв, високий і незворушний, повільно обводячи поглядом присутніх. Його очі зупинилися на Марині. В цій тиші здавалося, що він бачить її наскрізь - бачить кожну тріщинку в її «масці нормальності», кожну краплю страху, що досі жевріла в кутиках її губ.

Він зробив крок ближче, і Марина мимоволі втиснулася в стілець. Його погляд був не просто оцінюючим - у ньому читалося щось глибше. Він ніби зважував її мовчання, шукав у її блідому обличчі відповіді на питання, які вона ще не встигла поставити.

- Як справи, Марино? - тихо спитав Хав’єр. Його голос звучав низько, майже вкрадливо.

Марина підняла голову. В її очах відбився такий відчай, що Олена на мить затримала дихання. Марина дивилася на нього так, ніби він був її останньою надією на порятунок - або людиною, яка могла зруйнувати її світ одним словом.

- Добре, - ледь чутно прошепотіла вона, і її пальці судомно стиснули ніжку келиха.

- Я хочу оглянути після вечері, - Хав’єр вимовив це спокійно, але в його тоні відчувалася професійна безкомпромісність. - Людмило, це стосується і вас.

Людмила на мить напружилася, але, кинувши швидкий погляд на Бориса, зрозуміла: подальші суперечки лише підігріють його підозрілість.

- Добре, - сухо відповіла вона, опускаючи очі в тарілку. - Якщо це заспокоїть Бориса, нехай буде по-вашому.

Вечеря тривала під дивний супровід розмов про від’їзд. Олена відчувала себе глядачем у театрі абсурду, де кожен рядок сценарію писався нашвидкуруч.

- Я не хочу, щоб ти їхала, - голос Бориса, зазвичай грубий, зараз звучав майже жалібно. Він дивився на Людмилу, намагаючись відчитати в її обличчі щось більше, ніж просто втому.

- Борю, це лише питання часу, - відказала Людмила, погладжуючи край столу. - Я закінчу всі справи вдома, владнаю питання з документами і приїду знову. Це не прощання, просто пауза.

Хав’єр, не доторкнувшись до салату, відсунув тарілку. Він повільно перевів погляд на Марину. Його погляд був густим і гарячим, наче сонячне проміння, що пробивається крізь ставні в найспекотнішу годину іспанського полудня. У цьому погляді не було лікарської відстороненості - там палала цікавість, змішана з незрозумілою для інших ніжністю.

Марина відчула, як її щоки заливає рум’янець. Вона майже не розуміла іспанської, яку він іноді кидав у розмову, але мову його очей вона вивчила без словників.

Хав’єр нахилився трохи ближче, ігноруючи Бориса та Андрія. Його голос оксамитово зазвучав іспанською:

- ¿Estás segura de que estás bien, Marina? Tus ojos dicen algo totalmente diferente a tus palabras. (Ти впевнена, що з тобою все добре, Марино? Твої очі говорять зовсім не те, що твої вуста).

Марина завмерла. Вона не зрозуміла жодного слова, але інтонація - низька, вібруюча, майже інтимна - змусила її серце пропустити удар. Вона відчула, як у неї перехопило подих. Вона несміливо підняла погляд, і в цю секунду весь світ навколо перестав існувати.

Хав’єр злегка посміхнувся - кутиком губ, ледь помітно, але так, що в Марини всередині щось обірвалося. Він простягнув руку і на мить, зовсім ненадовго, ледь торкнувся кінчиками пальців її зап’ястя, ніби перевіряючи пульс. Це дотик був легким, як подих вітру, але Марина відчула, як вогонь пробігся по венах.

- Te ves tan frágil hoy... - прошепотів він так тихо, що чула лише вона. (Ти сьогодні виглядаєш такою крихкою...).

Марина не могла відвести погляд. Вона бачила в його очах темний, глибокий іспанський вогонь, який не лякав, а манив. Вона знову нічого не зрозуміла, але в її душі прокинулося таке болісне, солодке відчуття, що вона ледь не забула, де знаходиться. Олена, яка спостерігала за ними, зрозуміла: Хав’єру дуже подобається Марина. Вона програла цю битву.

Вечеря закінчилася швидше, ніж Олена встигла доїсти холодну страву. Борис і Андрій залишилися на кухні, їхня розмова перетворилася на гучне обговорення якихось бізнес-паперів, але Олена відчувала, як за кожним словом ховається невдоволення.

Хав’єр та Марина увійшли до кімнати Марини. Двері зачинилися, миттєво відсікаючи гучні, роздратовані голоси Бориса та Андрія, що долітали з кухні. Тут панувала зовсім інша атмосфера - напівтемрява, прохолода від кондиціонера та легкий запах парфумів Марини, який тепер змішувався з ароматом морського бризу, що йшов від Хав’єра.