Розділ 45

Прокляття народжуються зі страху.

А любов — з вибору.

Коли руни зникли, а Зала Стародавніх Знаків перетворилася на порох, Пекло завмерло в дивному спокої. Ніби саме буття чекало: впадуть вони… чи вистоять.

Селена відчула це першою.

Біль прийшов без попередження — тонкий, пронизливий, як холодна нитка, що тягнулася крізь її груди. Вона схилилася, притискаючи долоню до серця.

— Селено! — Аїд миттєво опинився поруч.

Темрява зреагувала швидше за нього — заколихалася, стала густішою, але не змогла зупинити того, що вже почалося.

— Це… відлуння пророцтва, — видихнула вона. — Воно не прийняло наш вибір.

Прокляття не мало форми.
Не мало імені.
Воно було наслідком.

— Вони хочуть, щоб я втратила тебе, — прошепотіла Селена. — Або себе.

Аїд стиснув її обличчя в долонях, змусив подивитися йому в очі.

— Ні, — сказав він твердо. — Світ не отримає жодного з цього.

Навколо них почали згасати факели. Тіні здригалися, шепотіли — Пекло відчувало загрозу своїй королеві.

— Я король проклять, — промовив Аїд, і в його голосі з’явилася та первісна сила, перед якою тремтіли світи. — І я кажу: жодне з них не має на неї права.

Він притулив її чоло до свого.

— Подивися на мене.

Їхні подихи злилися.

Серцебиття Селени вирівнялося, коли вона відчула не силу — присутність. Ту саму, що завжди була між ними. Не магію. Не долю.

— Прокляття живляться страхом, — прошепотіла вона. — А я більше не боюся.

Вона поклала руку йому на груди.

— Бо я кохаю тебе.

Світло прорізало темряву — не яскраве, не руйнівне. Тепле. Справжнє.

Прокляття зойкнуло — ніби живе — і почало розсипатися.

---

На Олімпі Афродіта різко підвела голову.

— Воно зникло, — тихо сказала вона.

— Неможливо, — прошепотіла Гера.

— Можливо, — відповіла богиня кохання. — Якщо любов — не наслідок. А причина.

---

Селена повільно випросталася.

Біль зник. Залишилося лише тепло — в грудях, у пальцях, у погляді Аїда, що дивився на неї так, ніби вона була не слабкістю… а домом.

— Вони ще спробують, — сказала вона.

— Я знаю, — відповів він. — Але тепер у них немає зброї.

Він узяв її за руку й притис до губ.

— Бо жодне прокляття не переживе того, що ми маємо.

Пекло відгукнулося тихим, глибоким подихом.

Воно прийняло їх.

Назавжди.

---