Розділ 37

Кров з’явилася не одразу.

Спершу — біль.
Глухий, важкий, такий, що стискає легені й змушує світ звужуватися до одного відчуття.

Селена похитнулася.

Сила, якою вона зламала кайдани, не зникла безслідно. Вона вимагала плату — як усе, що народжується між світами.

Аїд встиг підхопити її за мить до падіння.

— Селено… — його голос зірвався. — Чорт забирай, подивись на мене.

Він притис її до себе, і тільки тепер побачив — тонка червона лінія стікала з кутика її губ, крапля за краплею падала на камінь Пекла.

Кров смертної.

За короля.

Світ навколо завмер.

---

— Це не просто поранення, — глухо сказав Аїд. — Вони залишили мітку.

Селена усміхнулася крізь біль.

— Звучить… як комплімент.

Він стиснув щелепи.

— Ти не мала платити замість мене.

— Брехня, — прошепотіла вона. — Я обрала це.

Її рука торкнулася його грудей — там, де билося серце, яке не повинно було боліти. Але боліло. Через неї.

— Я знала, — продовжила вона тихо. — Що вони заберуть щось. Я просто не думала, що це буде так… буквально.

---

Пекло відреагувало.

Полум’я здійнялося вище, ніж будь-коли. Земля загуркотіла, немов жива істота, що відчула запах крові — її крові. Демони схилили голови. Давні сутності відступили в тінь.

— Вона заплатила кров’ю за короля, — прошепотіли вони. — Такого не було з часів першої війни.

Аїд підняв її на руки.

Не як правитель.
Як чоловік, що боїться втратити.

— Я не дозволю цьому бути марно, — сказав він тихо, але в його голосі бринів вирок. — Клянусь темрявою, яка мене створила.

Селена притиснулася чолом до його шиї.

— Тоді живи з цим, — прошепотіла вона. — І кохай мене… навіть якщо світ захоче нашої загибелі.

---

Коли він поклав її на кам’яне ложе, кров уже не текла, але мітка на її шкірі світилася темним сяйвом — знаком угоди, якої не укладали словами.

Аїд став навколішки поруч.

— Ти зв’язала наші долі кров’ю, — сказав він. — Це сильніше за пророцтва. Сильніше за богів.

Селена відкрила очі.

— То що тепер?

Він нахилився, торкнувся губами її чола — ніжно, майже благоговійно.

— Тепер, — прошепотів він, — вони вимагатимуть твоєї смерті.

Світ знову здригнувся.

Бо десь на Олімпі боги вже відчули це.

Кров смертної, пролита за короля Пекла.

І вони знали:
кохання перейшло межу, за якою починається війна.

---

Тиша після бурі була крихкою.

Селена лежала, притискаючи долоню до грудей, де ще пульсувала мітка — тепла, жива. Аїд стояв поруч, не відходячи ні на крок, ніби сама відстань могла знову забрати її в нього.

Повітря раптом змінилося.

Не потемніло — пом’якшало.

Запахло трояндами там, де ніколи не було садів.

— Ну ось, — пролунав знайомий, мелодійний голос. — Ви знову зламали половину світів без мого дозволу.

Світло розлилося між тінями, і з нього вийшла Афродіта — у сяйві, що не сліпило, а огортало. Її погляд був уважним, незвично серйозним.

— Ти прийшла занадто пізно, — холодно сказав Аїд. — Кров уже пролилася.

— Я прийшла вчасно, — відповіла вона. — Бо тепер ви готові почути правду.

Селена повільно сіла.

— Про мене? — запитала вона.

Афродіта кивнула.

---

— Ти не просто смертна, Селено, — сказала богиня. — І не напівбожество. Ти — народжена вибором.

Аїд напружився.

— Поясни.

Афродіта підійшла ближче.

— Коли боги вперше спробували керувати долею, з’явилася протидія. Не істота. Не бог. Можливість. Душі, які народжуються не за пророцтвом, а всупереч йому.

Вона подивилася на Селену з м’якою усмішкою.

— Ти з тих, хто може змінювати напрямки світів не силою… а рішенням серця.

Селена затамувала подих.

— Тому я бачу тріщини. Тому можу ламати печаті.

— І тому, — додала Афродіта, — ти здатна любити того, кого світ забороняє.

Аїд стиснув кулаки.

— Тобто вона — загроза всім?

— Вона — надія, — виправила Афродіта. — Але для тих, хто боїться втратити контроль, це одне й те саме.

---

Аїд подивився на богиню прямо.

— Чому ти допомагаєш нам?

Олімпійка не відвела погляду.

— Бо я — богиня кохання, — тихо сказала вона. — І я вірю, що навіть король Пекла здатен кохати по-справжньому.

Вона усміхнулася — без іронії.

— І якщо ти здатен на це… ти заслуговуєш на щастя. Так само, як і вона.

Між Аїдом і Селеною прокотилася хвиля тиші — важкої, але світлої.

— Вони не пробачать цього, — попередила Афродіта. — На Олімпі вже готують вирок.

— Нехай, — відповів Аїд. — Я більше не ховатиму серце.

Богиня кохання кивнула.

— Тоді я сказала все, що мала.

Вона обернулася, і світло почало танути.

— Бережи її, королю, — кинула вона через плече. — Бо такі, як вона, з’являються раз на вічність.

І Афродіта зникла, повертаючись на Олімп — туди, де любов уже перестали розуміти.

---

Селена повільно підвела погляд на Аїда.

— Тепер ти знаєш, ким я є.

Він опустився поруч і взяв її руку — міцно, впевнено.

— Я знаю лише одне, — сказав він. — Ти — мій вибір. І я прийму будь-яку війну заради тебе.

За межами Пекла вже згущувалися хмари.

Бо правда вийшла на світло.
А разом із нею — почалася остання глава спокою перед бурею.

---