Розділ 36

Пекло відгукнулося тривогою ще до того, як вони ступили за межу.

Не криком.
Не вогнем.
А тишею, надто рівною, надто слухняною.

Аїд зупинився першим.

— Це не моє Пекло, — тихо сказав він.

Селена відчула, як холод пробіг шкірою. Камінь під ногами був темним, але не живим. Полум’я у проваллях не танцювало — воно завмерло, ніби чекало сигналу.

— Вони підмінили простір, — прошепотіла вона. — Це пастка.

— Для мене, — уточнив Аїд.

Він зробив крок уперед — і світ зімкнувся.

---

Ланцюги з темного світла вирвалися з повітря миттєво, обплутали його руки, груди, крила тіні за спиною. Корона на його голові спалахнула — і згасла.

Селена закричала.

— Аїде!

— Не підходь! — рикнув він, намагаючись вирватися.

Але магія була не божественною і не пекельною. Вона була між. Створена спеціально для нього. Для короля, який занадто часто ламав правила.

З темряви вийшли постаті.

Не боги.
Не демони.

Ті, хто ховався в тіні світів.

— Король, який обрав смертну, — пролунало насмішкувато. — Ти став передбачуваним.

— Торкнетеся її — і світ згорить, — прошипів Аїд.

— Ми не за нею, — відповіли вони. — Поки що.

Селена відчула, як у ній щось рветься.

— Ви хочете зламати його через мене, — сказала вона. — Бо інакше не можете.

Одна з тіней нахилила голову.

— Ти швидко вчишся.

---

Аїд опустив голову на мить.

І тоді Селена побачила те, чого боялася найбільше.

Страх.

Не за себе.

За неї.

— Селено, — його голос був глухим. — Тікай. Зараз.

— Ні, — сказала вона твердо. — Я більше не тікаю.

Вона ступила вперед — і символи на її шкірі спалахнули світлом, якого тут не мало бути. Камінь під ногами тріснув.

— Ви зробили помилку, — сказала вона тіням. — Ви думали, що пастка лише для короля.

Повітря здригнулося.

— Але я — не його слабкість.

Вона подивилася на Аїда — і він уперше побачив у ній не просто рівну.

А силу, що може змінити долю.

— Я — його вибір.

Ланцюги затремтіли.

Тіні відступили на крок.

Бо пастка, створена для короля Пекла,
почала зачинятися для тих, хто її сплів.

---

Світ затремтів.

Не від сили Аїда.
Від неї.

Селена відчула, як щось глибоко всередині нарешті перестало стримуватися. Не лють — рішення. Чітке. Холодне. Остаточне.

Вона зробила ще один крок.

Кайдани на тілі Аїда здригнулися, мов живі, намагаючись стягнутися міцніше. Темне світло різало повітря, палило шкіру, намагаючись змусити її зупинитися.

— Не смій… — прошипіла одна з тіней. — Ти не знаєш, що робиш.

Селена підняла руку.

І вперше не просила силу.

Вона наказала.

— Я знаю, ким я є.

Символи на її шкірі спалахнули не божественним світлом і не пекельним полум’ям. Це було щось третє — тепле й темне водночас, як ніч перед світанком.

— Селено, — голос Аїда був напружений, хрипкий. — Це може знищити тебе.

Вона обернулася до нього.

І всміхнулася.

— Ти ж казав… я небезпечна.

Вона торкнулася ланцюга.

Світ скрикнув.

Кайдани не розірвалися одразу — вони чинили опір, як істоти, що розуміють смерть. Тріщини пішли по темному світлу, мов блискавки по склу.

— Ні! — тіні кинулися вперед.

Запізно.

Селена стиснула пальці.

— Я — не ваша пастка.
— І не його слабкість.

Ланцюги вибухнули.

Не полум’ям — хвилею сили, що зметнула тіні, стерла печаті й змусила саме Пекло здригнутися й видихнути, ніби впізнало свою королеву… чи щось більше.

Аїд упав на коліно — не від поразки, а від різкого повернення власної сили. Корона на його голові спалахнула знову, темне полум’я здійнялося навколо.

Він підвів голову.

І подивився на неї.

Не як король.
Не як коханець.

Як істота, що щойно усвідомила:
ця жінка здатна зламати саму долю.

— Що ти таке?.. — прошепотів він.

Селена тремтіла, але стояла.

— Та, хто більше не дозволить забирати вибір.

Тіні зникали, розчиняючись у тріщинах простору, але одна з них встигла прошипіти:

— Ви заплатите за це… обидва…

Коли все стихло, між ними залишилася тиша — густа, заряджена.

Аїд повільно підвівся й підійшов до неї.

— Ти врятувала мене, — сказав він глухо.

— Ні, — відповіла Селена. — Я врятувала нас.

Він простягнув руку, торкнувся її щоки — обережно, ніби боявся, що вона зникне.

— Тепер боги злякаються по-справжньому.

Селена зустріла його погляд.

— Нехай. Бо тепер…
я готова дізнатися, хто я є насправді.

І десь далеко, за межами світів, доля переписувала себе наново.

----