Розділ 34.

Небезпека прийшла без звуку.

Світ навколо Селени раптом став різким, ніби хтось зірвав тонку завісу. Повітря наповнилося чужою магією — холодною, впертою, божественною. Вона стиснула пальці, відчуваючи, як у грудях підіймається знайомий гнів.

— Вони близько, — сказала вона. — Не тільки гончі.

— Я знаю, — відповів Аїд. Його голос став глибшим. Темнішим. — Вони прийшли не за тобою.

Він подивився їй в очі.

— Вони прийшли проти нас.

---

Провулок почорнів, ніби тіні виросли зі стін. Світло згасло, і в тиші пролунало клацання — перша пастка замкнулася.

Селена відчула, як у ній спалахує лють.

— Через тебе! — кинула вона. — Через нас усе горить!

— Через вибір, — різко відповів Аїд. — І ти його зробила.

Вона ступила до нього, очі блищали.

— Ти не мав права тягнути мене назад у це пекло!

— А ти не мала права виривати себе з мого серця, — прошепотів він.

Їхні голоси тремтіли. Не від страху — від надміру почуттів, які не вміщалися в словах.

---

Перший удар магії розсік повітря.

Аїд миттєво притягнув Селену до себе, ховаючи за спиною. Вона вперлася долонями в його груди, відчуваючи твердість, тепло, знайому силу.

— Відійди! — прошипіла вона.

— Ні, — відповів він. — Більше ніколи.

Вона підняла голову — і їхні погляди зіштовхнулися. Ненависть. Біль. Туга. Пристрасть.

Все разом.

— Я ненавиджу тебе, — видихнула Селена.

— Я знаю, — сказав Аїд. — Але ти все ще тут.

---

Поцілунок стався різко.

Не ніжно.
Не обережно.

Ніби вибух.

Її губи вдарилися об його — гарячі, злі, тремтячі. Це був поцілунок гніву, поцілунок втрати, поцілунок тих, хто не вміє відпускати.

Він відповів одразу — притиснувши її ближче, так, ніби світ довкола перестав існувати. Їхнє дихання змішалося, магія здригнулася, а тіні навколо відступили, ніби не наважувалися дивитися.

Селена першою відсахнулася, задихана.

— Це помилка…

— Ні, — тихо сказав він. — Це правда, яку ти боїшся визнати.

---

Навколо них спалахнули символи переслідувачів.

Час скінчився.

Аїд узяв її за руку — міцно, але не владно.

— Обери, — сказав він. — Тікати знову. Або битися разом.

Селена подивилася на їхні з’єднані пальці.

І стиснула їх у відповідь.

— Разом, — сказала вона.

І в цей момент навіть боги відчули:
між ненавистю і коханням залишився лише крок — і вони його зробили.

--