Розділ 33

Вона відчула його ще до того, як побачила.

Повітря навколо ніби втратило вагу, тіні стали глибшими, а світ — надто уважним. Селена завмерла посеред вузької вулиці, стискаючи в руках кошик із травами.

Ні…

Вона пообіцяла собі, що буде готовою.
Що не здригнеться.
Що не дозволить серцю видати її першою.

Але серце не слухалося.

Він стояв на іншому боці вулиці — без трону, без плаща, без корони. Просто високий чоловік у темному одязі, з тінями в очах, які вона знала краще за будь-що у світі.

Аїд.

Смертні проходили між ними, не помічаючи нічого дивного. Для них це була випадкова зустріч двох незнайомців. Для Селени — кінець втечі.

— Ти добре ховаєшся, — сказав він тихо, коли підійшов ближче.

Його голос був спокійним. Надто спокійним.

— Я не ховалась, — відповіла вона. — Я жила.

Він усміхнувся ледь помітно.

— Без мене.

Це не було звинуваченням.
Але боліло сильніше за будь-який докір.

---

Вони відійшли вбік — у вузький провулок, де пахло дощем і каменем. Селена підняла підборіддя, зустрічаючи його погляд без страху.

— Ти не мав приходити, — сказала вона.

— Я не міг не прийти.

Кілька секунд між ними тягнулися, як натягнута струна. Він був так близько, що вона відчувала тепло його тіла — знайоме, небезпечне.

— Ти зникла, — продовжив він. — Без слова. Без сліду.

— Я залишила слід, — тихо сказала Селена. — Просто не для тебе.

Він зробив крок ближче. Занадто близько.

— Ти думаєш, я не піду до кінця?

— Я думаю, — її голос здригнувся, — що якщо ти торкнешся мене зараз, я знову забуду, чому пішла.

Ці слова вдарили сильніше за будь-яку магію.

Аїд зупинився.

Вперше.

---

— Я не прийшов забрати тебе силою, — сказав він нарешті. — Я прийшов побачити, ким ти стала без мене.

Селена повільно видихнула.

— І що бачиш?

Його погляд ковзнув по ній — уважно, майже болісно.

— Жінку, яка більше не тікає.
— І короля, — додала вона, — який вперше не наказує.

Тиша між ними стала іншою.

Не гострою.
Не пекучою.

Живою.

---

Десь далеко щось клацнуло — ніби пастка.

Селена різко напружилася.

— Вони знайшли мене, — сказала вона.

Аїд уже стояв поруч, тінь лягла перед нею, як щит.

— Нехай, — холодно відповів він. — Цього разу ти не одна.

Їхні погляди зустрілися.

І в цій зустрічі було все: біль, пристрасть, вибір… і обіцянка, що втечі більше не буде.

---