Розділ 29

Пекло втратило ритм.

Без Селени воно стало різким, непривітним, надто гучним у своїй тиші. Вогонь палав холодніше, тіні ковзали нервово, демони уникали погляду короля. Навіть трон, здавалося, відчував порожнечу — камінь під його руками був мертвим.

Аїд сидів нерухомо.

Він не віддавав наказів.
Не карав.
Не правив.

Він слухав.

І чув лише відлуння її голосу.

---

— Король… — несміливо озвався один із хранителів. — Межі світів нестабільні. Ріки виходять з берегів. Душі… губляться.

— Нехай, — глухо відповів Аїд. — Пекло витримає.

Але він знав — брехав.

Пекло завжди було відображенням його серця. А тепер це серце кровоточило.

---

Він ходив її слідами.

Кімната, де вона сміялася вперше.
Балкон, де дивилася на вогонь і казала, що темрява може бути красивою.
Ліжко, яке ще зберігало її тепло — і різало ним, мов ножем.

— Ти мала рацію, — прошепотів він у порожнечу. — Без тебе я не король. Я… руїна.

Його голос не був слабким. Він був зламаним.

---

На Олімпі Селена відчула зміну.

Світ навколо затремтів, небо надто часто змінювало колір, боги говорили пошепки. Її тримали в золотій залі, але не сковували — вони знали: її воля небезпечніша за кайдани.

Вона заплющила очі.

Аїде…

І відповіді не почула.

Це було найстрашніше.

---

У Пеклі король підвівся.

Рішення визріло.

— Збирайте легіони, — сказав він спокійно, і від цього спокою світ здригнувся. — Відкрийте заборонені брами. Пробудіть те, що спало з початку часів.

— Королю… це війна з богами, — прошепотіли тіні.

Він усміхнувся — темно, без радості.

— Ні. Це повернення мого серця.

---

Він зупинився біля трону востаннє, торкнувся каменю, де вона сиділа, де сміялася, де кохала його.

— Я йду по тебе, — сказав він тихо. — І якщо світ згорить — це буде ціна, яку я прийму.

Пекло відгукнулося ревом.

Бо без неї воно більше не хотіло бути стриманим.

Воно хотіло війни.

---