Розділ 23.

Пекло ніколи не було таким тихим.

Полум’я у тронному залі тремтіло, ніби відчувало напругу між ними. Селена стояла перед Аїдом, і між королем пекла та смертною дівчиною більше не існувало ані пророцтв, ані страхів — лише гола, небезпечна правда бажання.

Він дивився на неї так, ніби ця ніч могла стати його загибеллю.
І він був готовий заплатити цю ціну.

— Ти усвідомлюєш, що після цього шляху назад не буде? — його голос був хрипким, наповненим темною обіцянкою.

Селена зробила крок уперед.
Свідомо. Впевнено.

— Я не прийшла сюди, щоб тікати.

Це зламало останню межу.

---

Він притягнув її до себе — різко, жадібно, ніби стримувався вічність. Їхні губи зійшлися у поцілунку, що палав сильніше за пекельний вогонь. Це був не ніжний дотик — це було зіткнення двох стихій.

Руки Аїда ковзнули її талією, спиною, затримались на стегнах, ніби запам’ятовували кожну лінію. Селена відчула, як темрява реагує на її подих, як тронний зал відповідає на її присутність.

Він посадив її на трон.

Символ його влади.
Його прокляття.
І тепер — їхнє спільне безумство.

— Ти знаєш, що робиш? — прошепотів він біля її шиї, торкаючись губами так, що її тіло відгукнулося тремтінням.

— З тобою? — її пальці вплелися в його темне волосся. — Так.

---

Його плащ упав на кам’яну підлогу, корона зсунулася набік — вперше Аїд дозволив собі бути не королем, а чоловіком. Його поцілунки стали повільнішими, глибшими, небезпечніше чуттєвими. Він досліджував її не поспіхом, а з голодом того, хто знає: це — раз і назавжди.

Селена відчула, як пекло під нею реагує на кожен їхній рух. Камінь трону був теплим. Живим. Як і він.

Вона вигнулась назустріч, не соромлячись бажання, і в цю мить Аїд зірвався остаточно.

Це була не просто близькість.
Це було прийняття.
Злиття світів.
Обіцянка, вигравірувана на їхніх тілах без слів.

---

Коли все стихло, він тримав її на собі, міцно, ніби боявся, що вона зникне з першими відблисками ранку. Його чоло торкалося її скроні, дихання все ще було важким.

— Ця ніч… змінить нас обох, — сказав він тихо.

Селена посміхнулась, не відводячи погляду.

— Я знаю. І не шкодую.

Аїд заплющив очі, вперше за віки дозволяючи собі спокій.

Бо з цієї ночі трон пекла більше не був місцем самотності.

Він став місцем кохання, що могло спалити світ.