Розділ 20.

Селена ледве встигла вийти з зали, як двері за нею грюкнули так, що стіни здригнулися.
Аїд ішов за нею швидко — надто швидко, як для того, хто намагається зберегти самоконтроль. Тіні відступали перед ним, полум’я на стінах хиталося, реагуючи на його настрій.

— Селено. Зупинись.

Вона зробила глибокий вдих і обернулася.

Аїд був близько. Надто близько.
Його очі палали темним вогнем, який вона вже навчилася розпізнавати — суміш гніву, страху й того пристрасного бажання, яке він так безуспішно намагався приховати.

— Ти не мала говорити це богам, — його голос був хрипким. — Вони не терплять непевності. І не терплять смертних, які не коряться.

— Я не корюся нікому, — спокійно відповіла вона. — Навіть тобі.

Секунда. Друга.
Його губи стиснулися в тонку лінію.

— Саме це і є найбільшою проблемою.

Він зробив крок уперед. І ще один.
Селена відступала назад поки не відчула, як її спина торкнулася холодної стіни.

Аїд зупинився прямо перед нею — опираючись руками об стіну по обидва боки її голови.

— Ти не уявляєш, — прошепотів він, нахиляючись до її вуха, — наскільки гарячішим стає пекло, коли ти робиш щось подібне.

Селена відчула, як по її тілу пробігла хвиля тепла.
Небезпечного, солодкого, забороненого.

— Тепер це моя провина? — видихнула вона.

— Ні, — він торкнувся її щоки тильною стороною пальців. — Це моє божевілля.

Його голос був таким низьким, що дихання зачепило її шию.
Селена мимоволі здригнулася.

Він це помітив.
І це лише додало полум’я в його очах.

---

— Чому ти так боїшся того, що між нами? — запитала вона тихим, але гострим голосом.

Аїд на мить заплющив очі, втягуючи повітря крізь зуби.

— Бо кожного разу, коли ти поруч, — його пальці ковзнули по її шиї, повільно, майже тремтячи, — я забуваю, що я бог. І починаю хотіти… надто багато.

Його рука спустилася до її талії, притягуючи ближче, але так, ніби він усе ще бореться із собою.

— Скажи мені, — його губи торкнулися її скроні, — чи ти усвідомлюєш, що я можу зробити з пеклом, якщо втратю контроль?

Селена поклала руку йому на груди — теплу, тверду, ніби зроблену з живого полум’я.

— Ти не втрачаєш контроль, — прошепотіла вона. — Ти просто вперше відчуваєш щось справжнє.

Його дихання різко збилося.

Пекло відреагувало — полум’я на стінах піднялося вище, коридор наче запульсував. Темрява згущувалась навколо них, ніби сама пристрасть ставала частиною простору.

— Селено… — його голос був майже благанням. — Не провокуй мене.

Вона нахилилася ближче, так що їхні губи розділяло менше, ніж подих.

— А якщо я хочу провокувати?

Аїд застиг.
Неначе світ перестав обертатися.

---

Коли він заговорив знову, в його голосі кипіло пекло.

— Тоді знай… що я не зможу зупинитися.

Він торкнувся її губ — не поцілував, а лише провів пальцем по нижній губі, повільно, обережно, так, ніби це було небезпечніше від будь-якої битви.
Селена відчула, як коліна зрадницьки слабшають.

Його інший кулак уперся в стіну за її спиною — він намагався стриматися, але тіло зраджувало його.
Йому хотілося її.
Сильно.
Нестерпно.

— Ти — моє покарання, — прошепотів він їй на губи. — І моя спокуса.

Селена майже торкнулася його губ, але не дала собі завершити рух.

— То чому ти досі не вибрав?

Це було останньою іскрою.

Пекло стихло.

Аїд — ні.

Він нахилився ближче, так близько, що їхні тіла стали майже одним цілим… але в останній момент він різко відступив.

Селена здригнулася від несподіваності.

— Бо якщо зроблю, — його голос був темним і зірваним, — то незворотно.

Вона дивилася на нього, на темний вогонь у його очах, і розуміла:

Між ними пекло справді стало гарячішим.
І наступний їхній крок може спалити обох.