Розділ 18.

Селена прокинулася від того, що кімнату огорнув незвичний холод — такий різкий, що по її шкірі пробігли мурашки.
Вона повільно відкрила очі й побачила Аїда.

Він стояв біля краю ліжка, спиною до неї, напружений, ніби вирізаний із темного каменю. Чорний плащ лежав на підлозі, його голі плечі підіймалися й опускалися у важких, глухих вдихах. Повітря навколо нього тремтіло від темної енергії.

Селена одразу відчула: щось не так.
Зовсім не так.

— Аїде? — тихо промовила вона, підводячись і притримуючи ковдру на грудях.

Він навіть не повернувся.

— Ти мала піти, — його голос був глухим, різкішим, ніж будь-коли. — Поки ще була можливість.

Селена застигла. Ніч, їхня близькість, його теплі руки, його шепіт... це все відчувалося реальнішим за будь-яку реальність. І тепер — холод. Відстань. Сталь у голосі.

— Ти кажеш це… після всього, що сталося? — її голос затремтів, але не зі слабкості — від образи й болю.

Аїд повільно обернувся.

Вочевидь, він намагався виглядати байдужим.
Але не зміг.

Його погляд ковзнув по її оголених плечах, по слідах його поцілунків на її шкірі, по губах, які ще пам’ятали смак його. Він різко відвернувся, ніби це завдало йому болю.

— Це була… помилка, — сказав він, кожне слово вимовляючи так, ніби вони різали йому язик. — Моя слабкість. І я ніколи більше не дозволю собі її повторити.

Селена відчула, як щось усередині стислося й запекло. Але вона не відвернулася.

— Ти лише боїшся.

Він рвучко обернувся, темні очі спалахнули вогнем.

— Я не боюся НІЧОГО.

— Тоді чому тремтиш? — кинула вона.

Це влучило прямо в ціль.

Його пальці стиснулися в кулаки, темна енергія бриніли на шкірі. Він зробив крок до неї — важкий, різкий, наче той, хто йде до ворога, а не до жінки, з якою провів ніч.

— Те, що між нами сталося, — підняв він її обличчя за підборіддя, примушуючи дивитися просто в очі, — робить тебе вразливою. А мене— небезпечним. Для тебе. Для всіх. Я мав тебе покарати. Але… — він стиснув зуби, не закінчив.

— Але ти цього не зробив, — прошепотіла Селена.

Його рука здригнулася. Це був ледь помітний рух, але вона відчула його. Вперше за всю вічність король пекла не міг вирватися з чужої присутності.

— Якщо ти залишишся поруч, — голос його зірвався, став хрипкішим, — це зламає рівновагу. І те, що я відчуваю… — він замовк, ніби визнавати це було найважчим покаранням. — Це слабкість, яку я не можу дозволити.

Селена повільно підняла руку і торкнулася його щоки — обережно, але впевнено.
Він здригнувся, ніби від удару, але не відсунувся.

— Ти караєш мене за те, що відчуваєш? — тихий, пекучий шепіт.

— Я караю СЕБЕ, — прошепотів він їй у губи, не хилячись ближче, але й не відступаючи.

Вона бачила, як він бореться з собою.
Якщо інші боги карають смертних, то Аїд карає самого себе — за неї.

— Я не піду, — сказала вона твердо. — І ти це знаєш.

Його очі спалахнули ще яскравіше, майже болісно.

— Тоді я буду тим, хто зламається.

І вперше за весь час він не приховав правду.

---