Розділ 17.

Пекло мало свою тишу — важку, гарячу, таку, що стискає легені.
Селена стояла посеред темної зали, куди прийшла, аби нарешті знайти хоч трішки рівноваги.
Але всередині все тільки більше тріщало.

Від думок про нього.
Про те, що було.
Про те, чого майже сталося.

— Ти знову тікаєш.

Його голос.
Низький, глибокий, опаленний гнівом і бажанням.

Селена здригнулася, бо не почула навіть кроків.
А він уже був позаду.
Занадто близько.

Вона різко обернулася — і наткнулася на нього грудьми.
Він стояв так близько, що між ними не пролізло б повітря.

— Я не тікаю, — прошепотіла вона.

Аїд провів поглядом по її обличчю…
повільно.
Так, що від кожного руху її тіло напружувалося ще більше.

— Тоді чому ти ховаєш очі?

Вона підняла погляд — і потонула.
У тій темряві.
У тому бажанні.
У його гніві, що палав від стримування.

— Я не ховаюся.

Він торкнувся її підборіддя, змусивши не опускати погляду.

— Ти виклик, Селено.
— Ти теж, — кинула вона.

І щось у ньому зламалося.

Одним рухом він притягнув її до себе — так різко, так сильно, що вона відчула кожен сантиметр його тіла.
Його рука обхопила її талію, притискаючи до себе, ніби він боявся, що вона зникне.
Друга — ковзнула в її волосся, стискаючи легким, але владним рухом.

Його лоб торкнувся її.
Подих гарячий, швидкий, нерівний.

— Я попереджав, — прошепотів він. — Якщо ти підеш далі… я не зможу зупинитися.

— А я не хочу, щоб ти зупинявся.

Його очі спалахнули.
Полум’я у залі підскочило до стелі.

— Ти не розумієш… — хрипко видихнув він, — як сильно я…

Він не закінчив.
Слова більше не мали значення.

Його губи майже торкнулися її — не поцілували, лише ковзнули над ними, як жар, як обіцянка.

Селена втратила рівновагу, але він тримав її міцно.
Його пальці ковзнули по її спині — повільно, гаряче, зупиняючись на кожному вигині, ніби він вивчав її на дотик.

— Скажи це, — просичав він.
— Що?
— Що ти хочеш мене.

Вона стисла пальцями його сорочку на грудях.

— А ти хочеш, щоб я збрехала? — шепнула вона.

Він тихо, небезпечно рикнув.

А потім його губи зімкнулися на її шиї — гаряче, голодно, але ще не так, щоб вона втратила контроль.
Його поцілунки були повільними, але з кожним він ніби втрачав себе.
Він притягував її ближче, ще ближче, так, що їхні тіла злилися в одну лінію жару.

Селена затремтіла, вчепившись у його плечі.

— Ти граєш з вогнем, — прошепотів він її шкірі.
— А ти — і є вогонь.

Він провів пальцями по її стегну, зупинившись небезпечно високо.
Її подих збився — зник.
Пекло навколо них розчинилося.

Його губи повернулися до її рота —
тепер зовсім близько,
до межі,
до того моменту, коли вона не зможе відпустити його навіть силою.

— Якщо я поцілую тебе зараз… — його голос був низьким, темним, нерозбірливим від бажання, — це змінить усе.

— То поцілуй, — прошепотіла вона, торкаючись його щоки.

Аїд здався.

Він накрив її губи своїми — пристрасно, владно, так, ніби він нарешті забрав те, що давно було його.

Поцілунок був глибоким, гарячим, таким, що забирає розум.
Його руки ковзали по її тілу, зупиняючись на талії, на стегнах, на спині.
Її долоні пригладжували його плечі, шию, груди, ніби вона хотіла відчути весь його, без бар’єрів.

Він підняв її, змусивши обхопити його ногами, і притиснув до стіни —
повністю,
цілком,
невідворотно.

Селена задихнулася від близькості.

Його лоб знову торкнувся її.
Він дихав важко, майже болісно.

— Я втрачаю контроль, Селено, — зізнався він. — Ти знищуєш мою силу… і даєш іншу.

— Я не боюся, — прошепотіла вона, гладячи його щоку. — Бо ти не зламаєш мене.

Він закрив очі, ніби її слова вдарили надто глибоко.

Ще один поцілунок.
Гострий.
Гарячий.
Нерозсудливий.

Тільки коли він відрився від неї, його голос був низьким і тремтячим:

— Нам треба зупинитися. Інакше я… не віддам тебе навіть богам.

Але він не відходив.

І вона не відштовхувала.

Вони стояли притиснуті, злиті диханням і тілом — на межі між бажанням і безумством.

І ця межа ставала тоншою з кожною секундою.

Селена ледве встигла зробити вдих, як Аїд підхопив її на руки — так легко, ніби вона важила не більше за подих. Його пальці стискали її стегна, спина горіла від його дотику, а груди притискалися до його тіла, гарячого як саме полум’я царства, яким він правив.

— Ти не підеш від мене сьогодні, — прошепотів він низьким, хрипким голосом, від якого її всередині все стислося.

В наступну мить світ навколо зник у вибуху темного вогню.

Коли полум’я згасло, вони вже стояли в його покоях — величезних, темних, з відблисками червоного світла по стінах. Ліжко — масивне, з чорного дерева, покрите темними простирадлами — виглядало так, ніби саме створене для гріха.

Аїд не дав їй оглянутися.

Він поставив її на ноги, але залишився настільки близько, що їхні тіла майже не розділяло повітря. Його долоні ковзнули її талією, піднялися до лопаток, ніби він вивчав кожен сантиметр.

Селена тремтіла — не від страху.

— Ти навіть не уявляєш, як довго я це стримував, — його голос шовковий… небезпечний… власницький.

— Можеш… не стримуватися, — прошепотіла вона.

Він видихнув так, ніби її слова пробили останню грань.

Аїд різко притягнув її до себе й припав губами до її шиї. Його поцілунки були гарячими, володіючими, а його руки — сміливими і точними. Вони ковзали її тілом, залишаючи за собою слід жару й солодкого запаморочення. Селена закинула голову, відкриваючи йому доступ до ніжної шкіри, і він не втратив жодної можливості торкнутися її там, де вона найбільше цього хотіла.

Він підняв її стегна, і вона інстинктивно обхопила його ногами. Її пальці вплелися в його темне волосся, а подих став уривчастим, гарячим, майже благаючим.