Розділ 15.

Пекло рідко знало тишу — справжню, густу, напружену.
Але зараз у коридорах, де вогонь завжди шепотів, а тіні ворушилися від доторку магії, не звучало нічого.
Ні кроків.
Ні зітхань.
Ні криків, до яких звик цей світ.

Тільки вони двоє.

Аїд ішов поруч із Селеною повільно, незвично стримано.
Наче боявся… що зробить зайвий крок.
Чи що вона зробить.

— Учора ти поводився як власник, — сказала вона зненацька, обертаючись до нього.
— Я поводився як король, — його голос був рівний, але темний. — І як чоловік, якому не сподобалося, як на тебе дивився інший.

— То ти все ж визнаєш? — її брови злетіли.

— Що я ревную? — Аїд спинився. — Ти хочеш це почути?

В повітрі між ними щось спалахнуло. Полум’я у факелах рвонуло вгору.

Селена зробила крок до нього.
Потім іще один.
Тепер вони стояли близько… занадто близько.

— А може, я хочу почути інше, — сказала вона тихо. — Чого ти насправді боїшся?

Він ніби вдарився об її погляд — прямий, сміливий, зухвалий.

— Нічого, — відповів він різко, але Селена чула брехню.
— Це неправда.
— Я — король Пекла.
— І все одно… — вона підняла руку й торкнулась його грудей. — Тремтиш.

Він різко вдихнув, схопив її зап’ястя — не щоб відштовхнути, а щоб не дозволити собі потонути.

— Я не тремчу, — прошепотів він їй у губи.

Тепер їх розділяв сантиметр.
Можливо, менше.

Його подих обпікає.
Її — тремтить і п’яніє.

— Селено, — його голос був хрипким, — якщо ти дозволиш мені хоч трохи ближче… я не зупинюся.

— А я не прошу зупинятися, — її відповідь була майже не чутна.

Його рука опинилася на її талії.
Її долоні ковзнули йому по шиї.
Вони притягнулися один до одного як дві сили, яким не варто зустрічатися… але які не можуть інакше.

Їхні обличчя наблизилися.
Тіні навколо них ніби завмерли.
Пекло затамувало подих.

Губи майже зімкнулися—

— МІЙ КОРОЛЮ!

Двері грюкнули. Хтось забіг у коридор.

Аїд застиг.
Селена теж.

І це була найболючіша «майже-мить», яку коли-небудь пережив будь-який цар Пекла.

Гнів спалахнув у його очах так, що факели відскочили полум’ям.

— Що?! — прогарчав він, не відводячи погляду від Селени.
Його рука все ще була на її талії.

— Ваша присутність негайно потрібна в Західних Печерах! — демон впав на коліна. — Там тріщина у межі між світами!

Селена розгублено відступила на крок, а Аїд…
повільно опустив руку.

Його голос був лезом:

— Я зараз прийду.

Демон зник — буквально розчинився в тіні.
Між ними запанувала напружена тиша.

Аїд нахилився до неї ще раз — ближче, ніж треба, ближче, ніж дозволено.

— Ми не закінчили, — прошепотів він так, що її серце підстрибнуло до горла. — І я повернуся до цього моменту.

Він відступив.
Розвернувся.
І зник у темряві коридору.

Селена стояла, притиснувши пальці до губ, які він майже… майже… торкнувся.

Пекло не крушилося.
Але світ усередині неї — так.