Розділ 13.

Пекло спало лише зовні — чорні ріки кипіли як завжди, тіні шепотіли, демони нишпорили за стінами трону. Але всередині покоїв, куди Аїд відвів Селену після чергової суперечки, стояла майже нереальна тиша.

Він залишив її там «на ніч», хоча ніч у Пеклі — це лише умовність. Темрява тут була вічною.

Селена сиділа на краю величезного кам’яного ложа, яке здавалося створеним не для відпочинку, а для спокус. Їй холодно не було — повітря навколо пульсувало теплом, ніби диханням самого Пекла. Аїд пішов… але його присутність усе ще стискала груди.

І от — коли вона нарешті почала засинати — прийшли кошмари.

Палаючі крила.
Гори тіней.
Руки, що тяглися до неї.
І він — тінь у короні, що шепотіла їй у вухо її ім’я.

Селена різко встрепенулася — і не одразу зрозуміла, що вона не одна.

Аїд стояв поруч. Темний, величний, мовастий. Його пальці ледь торкалися її щоки. Та мить — така легка, така раптова — була водночас ніжною і небезпечною.

— Ти кричала, — тихо промовив він.
— Я не кричу, — прошипіла Селена, намагаючись відсторонитися.

Але він уже опустився перед нею на одне коліно, його рука ковзнула до її шиї, пальці обвили тонку ланцюжку з амулетом.

— Цей страх… він тобі  не личить, — сказав він так низьким, глибоким голосом, що її тіло зрадницьки затремтіло. — Хто ти, Селено? Чому навіть твої кошмари не підкоряються мені?

— Мої кошмари — мої. Так само як і моє життя, — її голос був твердим. Але серце билося так гучно, ніби хотіло втекти з грудей.

Аїд нахилив голову, його волосся впало на обличчя, і він провів пальцем по її ключиці. Грубо. Повільно.
Пальцем, гарячим мов саме полум’я підземного світу.

— Ти боїшся.
— Я злюся, — видихнула вона.

Він усміхнувся. Не доброзичливо — хижо.

Його пальці ковзнули нижче, до її плеча, потім — до руки. Він притягнув її ближче, так, що їхні коліна торкнулися одне одного. Відстань між ними зникла.

— Кошмари не чіпатимуть тебе, — прошепотів він впритул до її губ. — Бо тепер вони бояться мене сильніше.

Вона перехопила його зап’ясток — не відштовхнула, а затримала. Навпаки, притиснула його руку до себе.

— Ти думаєш, я потребую твого захисту?
— Думаю, ти потребуєш правди.
— Яку саме?
— Цю.

Його другa рука ковзнула їй за спину, пальці вп’ялися у тканину сукні, притягуючи її до його грудей.
Її подих зірвався.

Вона відчула його тепло. Його силу.
Відчула, як темні бажання, що жили між ними з першої миті зустрічі, прокидаються.

Їхні губи майже торкнулися.

— Це неправильно, — прошепотіла вона.
— Це неминуче, — відповів він.

І тоді він провів носом по її щоці, по лінії щелепи — так повільно, так зухвало інтимно, що в неї підкосилися ноги.

Його пальці на її талії ковзнули вгору — до ребер, до місця під грудьми, зупинились на крок до забороненого.

Вона вперше не втекла.
Навпаки — подалася вперед.

Їхні тіла зустрілися в жаркому напруженні: його долоня на її талії; її пальці на його шиї; їхнє дихання, що змішалося в одному рваному екзальтованому ритмі.

І все це — без поцілунку.
Без дозволу перейти межу.
Без остаточної капітуляції.

Але достатньо, щоб Пекло на мить затамувало подих.

Бо між ними народжувалося щось темне, небезпечне…
і незворотне.

— Спи, Селено, — прошепотів Аїд, коли вона ледве зуміла відвести погляд.
— Після цього? — вона гірко всміхнулася. — Не смішно.

Він нахилився ще ближче — і його губи зачепили її вухо. Ледь. Натяк. Обіцянка.

— О, це тільки початок.

Темні бажання пульсували між ними.
І в ту ніч обоє не спали.