Розділ 6.

Пекло мало бути гарячим.
Мало було палити, спопеляти, здирати шкіру одним подихом.

Але Аїд — король цього світу — був холоднішим за лезо, загартоване в зірковому вогні.

І саме цей холод зводив Селену з розуму навіть більше, ніж вітер, який ніс запах багряного полум’я.

---

Селена йшла за ним вузькою кам’яною доріжкою, що вела углиб палацу з чорного обсидіану. Полум’я по боках піднімалося стовпами, але вона відчувала — вогонь не прагне її обпалити.

Навпаки.
Він ніби… схилявся.

— Ти йдеш надто близько, — кинув Аїд, не озираючись.

— А ти? — не відставала вона. — Ти йдеш надто швидко.

— Можеш не йти за мною.

— Але я йду.

Він нарешті зупинився. Й різко повернувся.

Його очі, темні мов космос без зір, вп’ялися в її.

— Не грай зі мною, смертна.

— Я граю? — вона склала руки на грудях. — Це ти привів мене сюди. Це ти сказав, що я повинна «вижити». Ну то давай. Робити вигляд, що ти не хотів цього — марно.

Кут його губ ледь сіпнувся.
Ледь.
Але вона помітила.

— Ти надто багато говориш.

— А ти надто мало.

— Бо в мене є причина.

— У мене — теж, — вона підійшла ближче, дивлячись йому прямо у вічі. — Я не боюся тебе.

Це була правда.

Таким був її виклик.

А він… прийняв його.

Різко, швидше, ніж вона встигла моргнути, Аїд обхопив її зап’ястя й потягнув ближче. Селена відчула його дотик — гарячий, але холодний одночасно, мов розпечений лід.

— Дарма, — прошепотів він над її губами. — Бо всі, хто не бояться мене… закінчують погано.

Селена вирвала руку — не силою, а упертістю.

— Я не «всі», — підняла підборіддя. — Якщо тобі так кортить, спробуй зламати мене.

Його очі звузилися.
Полум’я за спиною затремтіло, відгукуючись на його емоцію, ніби саме пекло стежило.

— Ти не уявляєш, з чим заграєш.

— А ти уявляєш? — її голос був тихий, але не тремтів. — Ти мислиш так, ніби в тебе вже є всі відповіді. Як король, який засидівся на троні й думає, що світ не може змінитись.

— Світ не змінюється, — відрубав він.

— Тоді чому тріщить просто під ногами?

На мить він завмер.
Один короткий, але справжній удар паузи.

Вона знала: потрапила в ціль.

---

Він пішов далі.
Тепер повільніше.
І Селена не відставала.

Вони увійшли до тронної зали.

Темний трон, вирізаний з чорного каменю, виростав, немов серце пекла. Навколо нього кипіли розломи, з яких пробивалося багряне світло.

Аїд поклав долоню на його спинку — і трон ожив, відповівши глухим гулом.

— Це місце реагує на тебе, — сказала Селена. — Але не так, як на мене.

— Бо ти — чужинка.
— Бо ти — сила, яку не повинно бути тут.
— Бо ти —…

Він урвав.
Наче злякався власних слів.

Селена торкнулася краю трону. І трон — затих. Полум’я навколо знизилося. Земля перестала вібрувати.

Аїд різко відштовхнув її руку.

— Не роби так без мого дозволу.

— Бо що? — вона підняла брову. — Трон підкоряється мені більше, ніж тобі?

Його дихання стало глибшим.

— Ти граєш з вогнем.

— Це ж пекло, чи не так? — усміхнулася вона. — Тут іншого немає.

Він різко схопив її за талію — не боляче, але владно. Їхні тіла опинилися небезпечно близько.

— Ти поняття не маєш, яку силу носиш у собі.
Саме тому я не можу дозволити тобі знищити цей світ лише своїми… емоціями.

— А ти поняття не маєш, як контролювати когось, хто тобі не підкориться, — прошепотіла вона йому просто в губи.

Аїд завмер.

Його погляд спалахнув.
Небезпечно.
Гаряче.
Власницьки.

Він нахилився так близько, що їхні носи майже торкнулися.

— Ти справді думаєш, що можеш кинути виклик мені?
Мені — королю пекла?

Селена не відступила ні на міліметр.

— А ти справді думаєш, що я стану на коліна?

Між ними проскочила така напруга, що навіть каміння під ногами затріщало.

Полум’я піднялося стовпами, облизало стіни тронної зали — але не торкнулося їх.

Холод його голосу.
Вогонь її виклику.

І десь у цьому зіткненні… народжувалося щось нове.
Небезпечне.

І невідворотно пристрасне.