Розділ 5.

Пекло завжди приходить непомітно.
Спочатку — у вигляді теплого подиху в потилицю.
Потім — легкого поштовху в серці.
А вже за мить воно стоїть перед тобою на повний зріст і питає:

«Чи готова?»

Селена — не була.

---

Світло тріщини затягнуло її, наче вихор. Земля зникла під ногами, повітря більше не слухалося, тіло втрачало вагу. Вона не бачила нічого, окрім вогняних потоків, що змішувалися з тінями, і відчувала — хтось тримає її.

Його руки.
Його жар.
Його сила.

Аїд не відпускав.

Але навіть його присутність не могла приборкати те, що вирувало навколо.

— Тримайся за мене, — його голос звучав так близько, ніби він шепотів їй прямо у вухо, але його слова розбивалися об рев полум’я.

— Я… намагаюся! — видихнула вона, та раптом її ступні торкнулися твердої поверхні.

Повітря стало густим.
Пахло сіркою, жаром, розпеченим каменем.
І… силою. Древньою, небезпечною, неправильною.

Коли світ остаточно став чітким, Селена застигла.

Вони стояли на краю гігантської чорної платформи над бездонним проваллям.
Під ними вирував багряний океан полум’я, мов кипляча кров світу.
Гори з темного каменю здіймалися у висоту, схожі на зуби велетня.
Небо — чорне, прорізане червоними розломами, які світилися, наче жили.

Пекло.

Справжнє.

Її ноги підкосилися.

— Ти… ти привів мене… — дихання збивалося, — у ПЕКЛО?!

Аїд ступив перед нею, перекриваючи їй вид на прірву.

— Я врятував тобі життя, — хрипло відповів він. — Твоє тіло не витримало б пробудження в людському світі. А тут… — він провів рукою в повітрі, і полум’я тихо відступило, немов корилося йому, — тут усе під моїм контролем.

— Під твоїм контролем? — її голос тремтів, але в очах займався виклик. — То це мало мене заспокоїти?

Він нахилив голову набік, уважно вивчаючи її.
І, до її злості… його губи ледь пом’якшилися.

— Ти стоїш над океаном вогню.
Ти — у світі, де смертні не виживають навіть секунди.
Але ти жива, бо я тримаю межу за тебе, — сказав він тихо. — Можеш не дякувати.

— Не планувала, — випалила вона.

Аїд усміхнувся.
Темно.
Як завжди — небезпечно красиво.

---

Вона розвернулася, щоб відступити від краю, але земля під ногами знову тремтіла.
Полум’я внизу відгукнулося, ніби щось у ньому… тягнулося до неї.

— Чому… воно реагує на мене? — прошепотіла вона.

— Бо ти — не просто смертна, — відповів Аїд.

Він торкнувся її руки.
З легкістю, яка пробігла по шкірі жарким трепетом.

Вона відчула, як у пальцях знову з’являється те саме золоте сяйво.
Слабке, але живе.

— Ти носиш силу, яку боги сховали від мене, — його голос став хрипким. — І яка тепер… прокидається.

Селена відступила від нього на крок.

— Від тебе? Чому… від тебе?

— Бо я — той, хто повинен був ніколи її отримати, — його очі спалахнули темно-червоним. — А тепер вона повертається в цей світ через тебе.

Селена відчула, як щось стискається всередині грудей.

— І ти… хочеш її забрати? — її голос був тихим, але гострим.

— Ні.

Він зробив крок до неї.
Один.
Другий.

І зупинився так близько, що її дихання змішалося з його.

— Я хочу зберегти тебе, поки вона прокидається. Бо якщо ти втратиш контроль… — його пальці майже торкнулися її талії, але зупинилися, — цей світ розлетиться на уламки.

Її серце гупнуло болісно.
Ніхто ніколи не дивився на неї так… так поєднано з жагою і страхом.

І тоді вона помітила:
полум’я навколо…
зменшилось.

Вогняний океан приглушено вирував, але відступав кожного разу, коли вона робила крок.

— Пекло реагує на тебе, — сказав він. — Уперше за всю історію.

Селена підняла погляд на нього.

— Ти знав, що я не звичайна?

— Підозрював.
Але те, що я бачу зараз… — він підніс її руку, і золоте сяйво спалахнуло яскравіше, відбиваючись у його очах, — це виходить за межі будь-яких передбачень.

— Прекрасно, — саркастично кинула вона. — То що тепер? Я — ключ, зброя чи катастрофа?

Аїд на секунду замовк.
Його погляд потемнів, але не від злості.

Від бажання.

— Ти — моя доля, — сказав він тихо, але твердо. — І я зроблю все, щоб ти вижила.

Вона відступила, але він упіймав її зап’ястя.

Його дотик був гарячим.
Вибухово гарячим.

— Але це не значить, що я дозволю тобі тікати від мене, Селено.
Не тепер.
Коли пекло саме схиляє голову перед тобою.

Пекло під її ногами знову задрижало —
але вона більше не падала.

Бо тепер вона стояла на його землі.
Поруч із королем, який може знищити все.
І який дивився на неї, ніби вона — єдиний вогонь, здатний спалити його.

І між ними знову проскочила іскра.
Гаряча.
Небезпечна.
Неминуча.