Розділ 1.

Полум’я на вівтарях Олімпу здригнулося, коли стародавні боги зібралися під високими склепіннями Зали Долі. Повітря було важким, густим, наповненим напругою, яку могла відчути навіть смертна — якби її пустили сюди.

Посеред зали горів кристал, що показував майбутнє. Сьогодні він тремтів, наче боявся того, що мав розкрити.

— Він не послухає, — промовила Афіна, схилившись над світлом пророцтва. — Король пекла ніколи не визнає, що сильніший за нього не меч… а серце.

— Тим більше ми маємо втрутитися, — відповіла Гера, її голос лунав владно. — Якщо Аїд не прийме свою долю, світам загрожує хаос.

Зевс підняв руку, і полум’я в кристалі зібралося в одну ясну точку. Звідти виринув образ дівчини — юної, але з поглядом, який пробивав темряву.

Селена.

Сильна. Непокірна. Та, що не схилялася навіть перед тими, хто міг зруйнувати світи.

— Вона, — промовив Зевс. — Його пара. Його випробування. Його доля.

Кристал спалахнув. І саме в ту мить, у світі смертних, Селена прокинулася серед ночі з раптовим відчуттям, ніби хтось доторкнувся до її душі.

Її подих став уривчастим, серце закалатало.

— Хто тут? — прошепотіла вона, глянувши в темряву своєї кімнати.

Жодної відповіді. Лише холодний шепіт, що мов ковзнув по шкірі.

Але це було лише початком.

---

Пекло. Тронна зала Аїда.

Тіні ворушилися на стінах, коли Аїд сидів на своєму темному троні, злегка схиливши голову. Він не любив втручань богів — особливо коли вони стосувалися його.

— Доля? Пара? Для мене? — його голос прогримів над троном, сповнений насмішки й гніву. — Я не потребую нікого.

Полум’я на підлозі вирвалося вгору, ніби реагуючи на його емоції. Вогняні спіралі танцювали навколо нього, роблячи його ще величнішим, небезпечнішим.

— Вона смертна, — додав він, стискаючи підлокітник з темного металу. — Це жарт богів.

Та в ту ж мить простір здригнувся. Світло, якого не було в пеклі, розірвало темряву. І перед Аїдом постала вона.

Селена.

Її каштанове волосся спускалося хвилями, очі світилися від внутрішнього вогню. Вона була налякана, але не зламана. Шкіра — тепла, справжня. Серце — живе й оксамитово-бурхливе.

Аїд підвівся повільно, ніби хижак, що вперше бачить здобич… чи рівну.

— Де я?.. — Селена ковтнула, озираючись навколо. — Це… сон?

— Ні, смертна, — його голос був глибоким, небезпечним. — Ласкаво прошу в моє царство.

Їхні погляди зустрілися — і світ зупинився.

Усе між ними стало електрикою:
🔥 напруга, що рве повітря
🔥 хімія, що не потребувала слів
🔥 страх і пристрасть, змішані в один удар

Селена зробила крок назад. Аїд — крок уперед.

— Не підходь, — прошепотіла вона, намагаючись приховати, як шалено б’ється її серце.

— Цікаво, — Аїд нахилив голову, його очі звузилися. — Ти боїшся. Але не тікаєш.

— Я не боюся таких, як ти.

— Зухвалість, — промовив він повільно. — Богам не варто було показувати мені ту, що має язик гостріший за меч.

Полум’я за його спиною здійнялося вище. Він підходив ближче, і Селена відчувала кожен його крок шкірою, як жар, що торкається без дозволу.

— Чому я тут? — нарешті вирвалася з неї фраза.

Аїд зупинився просто перед нею. Вони стояли так близько, що вона відчула його тепле, небезпечне дихання.

— Бо ти моя, — прошепотів він. — Хоча ні ти, ні я… поки що цього не визнаємо.

Селена завмерла.

— Я не належу нікому.

Аїд усміхнувся — повільно, хижо, з тією темною пристрастю, яка могла спалити її волю.

— Подивимось.

І полум’я навколо них здійнялося догори, замикаючи їх у колі долі, яку вони не могли уникнути.

---