Пролог

Темрява огортала все. Пекло, безмежне і страшне, тремтіло від шепотів, яких не чули смертні. Вогні палаючих душ кидали плями червоного світла на стіни безкінечної зали трону. Там сидів він — Аїд, король пекла, і його погляд міг спалити живцем. Його корона сяяла холодним полум’ям, очі палаючими вогнями пронизували все навколо.

Він не вірив у долю. Він не вірив у кохання. Він не вірив у богів. Але сьогодні навіть його сувора серцева броня здригнулася.

Бо вони прийшли за нею.

Селена. Смертна, незалежна, дівчина з очима, які відображали не лише світло, а й бурю. Вона не знала, що вже давно стала обраною богами — ті, хто вирішує долі світів, вибрали її для нього. Для Аїда.

Він відчув її присутність ще до того, як вона ступила на межу його пекла. Серце, якого він не мав, здригнулося. Холодна лють змішалася з небаченою пристрастю.

— Ти моя, — прошепотів він у порожнечу, і повітря здригнулося від сили його слів.

Селена ступила крок, її погляд зустрів його, і між ними проскочила іскра — спалах, який міг або спалити їх до попелу, або з’єднати назавжди.

— Хто… ти? — спробувала спокійно запитати вона, але її голос тремтів від адреналіну.

— Я — кінець і початок. Я — твоя кара… і твоя спокуса, — промовив Аїд, і простір навколо них здавалося вибухнув від напруги, що не мала меж.

Селена не знала, що доля вже вибрала її. А він не знав, що вперше в житті готовий був віддати все за дівчину, яка могла його зруйнувати.

Пекло чекало. Серця — теж.

І нічого вже не буде, як раніше.

---