Глава 1

Олександра прокинулася пізніше, ніж зазвичай, і перша думка була приємною — сьогодні їй не потрібно нікуди поспішати.
Сесія закрита.
Літо почалося.
Декілька секунд вона просто лежала, дивлячись у стелю, ніби перевіряючи, чи це справді правда. У голові ще інколи спалахували фрази викладачів, конспекти, дедлайни курсових, але все це вже відходило кудись далеко.
Телефон на тумбочці тихо завібрував.
«Ти вже прокинулась, лінива студентко?» — написала Вероніка.
Саша посміхнулась.
«Я маю законне право спати до обіду після сесії», — відповіла вона.
«Законного права в дорослому житті не існує 😄 До речі, не забула? Сьогодні редакція».
Олександра на секунду завмерла.
Редакція.
Вона повільно сіла на ліжку. Це слово досі звучало для неї трохи чужо, ніби не з її життя. Помічник редактора. Тимчасово. На літо.
«Не забула», — написала вона у відповідь, хоча всередині одразу з’явилося знайоме хвилювання.
У кімнаті було тихо. Літній світло падало через штори, і все здавалося трохи простішим, ніж буде насправді.
Вона підійшла до вікна. Десь унизу вже починалося місто — чути було машини, голоси, рух. Життя, яке не ставало на паузу навіть після сесій.
Олександра видихнула й подумала, що це літо, можливо, буде зовсім не таким, як вона уявляла.

За годину вона вже стояла перед дзеркалом, перевіряючи, чи виглядає «достатньо нормально для першої роботи». Це формулювання вона придумала сама й одразу ж визнала його безглуздим.
— Це ж просто робота, — сказала вона собі вголос.
Але чомусь серце билося швидше, ніж мало б.
Телефон знову засвітився.
«Ти прийшла?» — Вероніка.
Олександра подивилася на повідомлення, на сумку біля дверей і на своє відображення.
«Вже виходжу».
І це було майже правдою.