Розділ 70. Єднання

Аліканта

Алія поправила весільну фату Аліканти і зі щирою посмішкою промовила.

- А я знала, що все у вас закінчиться весіллям, ще з першого дня бачила як між вами іскрить. Такої пристрасті навіть між нами з Каелем не було.

- Дякую вам за підримку, Ваша Величносте. Ви мені дуже сильно допомогли.

- Та нічого особливого я не зробила, - відмахнулася королева. – Ви самі попри загрозу смерті обрали одне одного. І я справді за вас щаслива, тут у Равалорі мало хто одружується із кохання, всі переважно з розрахунку. Але я сподіваюся, що навіть після весілля ти залишишся моєю фрейліною, а Кайрен помічником короля, а то мій чоловік вже кілька днів бідкається, де ще знайти такого працівника як твій наречений.

- Звісно, ми залишимося, хоч богиня війни і помсти анулювала наші присяги, але ми все такі ж віддані вам і Його Величності як і раніше. Наявність чи відсутність присяг ніяк на це не впливає.

- До речі, пам’ятаєш, ти розповідала про правила у військовому пансіонаті, що маленькі дівчата приносять клятви, які визначають їхню подальшу долю, так от, я вмовила короля скасувати це правило і тепер дівчата присягатимуться у повнолітньому віці і лише якщо самі щиро цього захочуть, жодного примусу не буде.

-  Я так вам вдячна Ваша Величносте, - на очі Аліки накотилися сльози. – Це найкращий подарунок для мене. Ще раз дякую. Невже Його Величність відразу погодився змінити вікову традицію? – не повірила.

- Звісно ні, - фиркнула Алія. - Але я вмію бути переконливою, - хитро посміхнулася. – Хочеш і тебе навчу кількох прийомів?

- Можливо іншим разом, - розчервонілася дівчина, зрозумівши, що саме під хитрими прийомами має на увазі королева.

- Як хочеш, якщо що звертайся. А тепер потрібно виходити, а то наречений зачекався і вже нервує чи не передумала його наречена заміж іти.

Кайрен

Сьогодні Кайрен був найщасливішим чоловіком на світі. Він і досі не міг повірити, що вільний від присяг і може вільно одружитися з коханою дівчиною. Ще раз і ще раз прокручував той момент, коли Аліканта після випробування з’явилася перед ним, і яке полегшення і радість він відчув. Вона обрала його, а коли дізнався чим заради нього пожертвувала, то присягнувся собі робити дівчину найщасливішою у світі, щоб вона нарешті остаточно відпустила минуле і зцілилася.

А далі його чекала непроста розмова з королем, він хоч щиро радів за помічника, але виглядав задумливим і не надто вдоволеним, бо потрібно тепер шукати заміну. Однак Кайрен запевнив Каеля, що навіть після весілля нічого не зміниться і він залишиться на службі. Це трохи розвіяло хмари поганого настрою Його Величності і той поплескав його по плечу.

- Я справді за вас радий і бажаю щастя. 

Тепер він стояв у храмі, оточений найдорожчими людьми. Поруч були друзі, вірні соратники й родина, яка приїхала розділити з ним цей особливий день. За останні кілька днів він уже встиг познайомити батьків з Алікантою. На його полегшення, вона одразу припала їм до душі. Мати дивилася на неї з теплом, а батько, хоч і був стриманішим, не приховував схвалення. Здавалося, вони давно чекали саме таку дівчину, яка зуміла повернути їхньому синові щиру усмішку.

Кайрен глибоко вдихнув і перевів погляд на вхід до храму. Важкі різьблені двері повільно відчинилися, впускаючи всередину потоки сонячного світла, і в ньому з’явилася Аліканта. На ній була довга сукня кольору слонової кістки, оздоблена срібною вишивкою, що нагадувала переплетення виноградної лози й польових квітів, які є символами життя, вірності та достатку. Легкий шлейф ковзав по мармуровій підлозі, а у волоссі мерехтів тонкий вінок із живих білих квітів, а позаду вздовж спини спадала майже невагома фата. Кайрен не міг відвести від неї очей. Усе навколо наче зникло. Не було гостей, не було величного храму, не було жерців. Лише вона.

Аліканта, зустрівшись із ним поглядом, усміхнулася. Тією самою усмішкою, заради якої він був готовий пройти ще сотню випробувань. Повільно підійшла до нього й простягнула руку. Він обережно переплів свої пальці з її, ніби боявся, що це лише сон і в будь-яку мить вирине зі сну.

До молодят наблизився магістр у білосніжному вбранні, поверх якого спадала золота накидка.

- Чи згодні ви Аліканто Верей стати дружиною Кайрена Дорейна?

- Так, - не вагалася ні секунди.

- Чи згодні ви Кайрене Дорейне взяти собі за дружину Аліканту Верей?

- Так!

Далі магістер звернувся до богів за благословенням, храм осяла яскраве зариво і зап’ястки обдало жаром, утворюючи на них шлюбні татуювання. Присутні голосно зааплодували, а магістр промовив:

- Оголошую Вас чоловіком та дружиною. Лорде, можете поцілувати дружину.

- Нарешті маю на це повне право, - шепнув Кайрен на вухо Аліці, перед тим як припасти до вуст.

Вони заплатили високу ціну за своє щастя, пройшли крізь біль, сумніви, випробування богів і власних сердець. Не раз здавалось, що доля остаточно розвела їх різними шляхами, та вони знову і знову знаходили одне одного. Тепер, стоячи перед вівтарем, нарешті зрозуміли: усі ті труднощі були не для того, щоб зламати їх, а щоб довести, що їхнє кохання варте щасливого фіналу.