Розділ 68. Храм

Кайрен

Щойно Аліканта зникла, чоловік не знаходив собі місця. Все сталося так зненацька, він би хотів бути поряд, захищати її, а натомість сидить в своєму кабінеті і яку годину тихо божеволіє від хвилювання. А що як дівчину порахують загрозою і стратять або таємно вб’ють чи віддадуть зрадникам для розправи? Стільки жахливих сценаріїв пронеслося в його голові. З цією дівчиною він став справжнім параноїком, куди ділася його сталева витримка і незворушність.

Скільки минуло годин він не знав, але в якусь мить посеред кімнати спалахнув портал, а з нього вистрибнула Аліканта, відразу опинившись в обіймах Кайрена, і в ту ж секунду притиснута до його тіла. Він заплющив очі, притулившись чолом до її скроні, і лише тоді дозволив собі повірити, що вона справді повернулася.

- Я так хвилювався…, - шепотів чоловік, відшукуючи її вуста своїми, і не чекаючи дозволу, припав в поцілунку.

- Мені потрібно тобі дещо сказати, я давно мала, але не могла, - зірвалося з її вуст ледь чутне між чуттєвими поцілунками.

Але Кайрен наче не чув, відрізаючи будь-які шляхи до відступу. Вони могли так стояти вічність, поки обох не засмоктало у вир магії. Вона була холодною і колючою, пробиваючи тіло до кісток. Кайрена з порталу викинуло першого і він боляче вдарився колінами об кам’яну підлогу. Швидко оглянувся довкола, але Аліканти ніде не було, серце стиснулося від передчуття біди.

Ще одне яскраве світло осяяло простір і в ньому з’явилася молода струнка жінка в темних шатах – богиня війни і помсти.

- Ти порушив клятву! – пролунав її басистий голос, який проникав аж під шкіру.

- Порушив, - не став заперечувати. – Я обіцяв ніколи не закохуватися і закохався, не мати слабкостей і знайшов їх. Але це не означає, що я не виконую своїх обов’язків.

- Ми зараз говоримо про твою присягу, а не про обов’язки. Ти порушив її і повинен поплатитися за це, але я дам тобі вибір. Лише скажи ти справді хочеш одружитися з цією дівчиною?

- Так, - не задумуючись відповів.

- А вона?

Це запитання різонуло по серцю, бо вони з Алікою так і не з’ясували до кінця їхніх стосунків. Те що вона була небайдужа до нього, це факт, але наскільки глибокими є її почуття і чи готова вона ризикувати власним життя заради них?

- Думаю так, - обережно відповів.

- Ти невпевнений? – засміялася богиня.

- Який вибір пропонуєш? – проігнорував її запитання чоловік.

- Я позбавляю тебе на рік магічних сил, а далі ти продовжуєш своє життя як і до зустрічі з цією дівчиною, поміть це досить легке покарання як для людини, що порушила священну присягу.

- Або?

- Або ти проходиш випробовування і не залежно від того виграєш ти чи ні, якщо твоя кохана не вибере тебе, ти помреш. Готовий ризикнути?

- А якщо вибере?

- Я благословлю ваш шлюб і скасую присяги. То ти готовий ризикнути своїм життям заради неї, навіть якщо не знаєш чи хоче вона бути з тобою?

- Готовий, - не задумуючись, ні на мить, відповів.

Кайрен і справді готовий раді Аліки на все, який сенс життя без неї, краще відразу смерть.

- Ну що ж, ти зробив вибір. Удачі смертний.

Землю почало трусити і чоловік провалився в якусь щілину, знову вдарившись об скелястий виступ підлоги. Відразу підхопився на ноги і очам своїм не повірив. Перед ним стояла Аліканта, всього за кілька кроків, але виглядала вона дивно, щойно він робив крок вперед, дівчина відступала.

- Аліко, зачекай, - вирвалося в нього, але вона наче не чула, все відступаючи і відступаючи.

Раптом повітря позаду неї розірвалося,  а з порожнечі вистрибнуло величезне чудовисько. Воно збило дівчину з ніг і впилося в неї пазурами.

- Нііі!

Кайрен кинувся вперед, але не встиг. Звір шматував її просто в нього на очах. Він чув її крик, бачив, як вона простягнула до нього руку, благаючи про допомогу. Та між ними, як і раніше, залишалися ті самі кілька нещасних кроків, які чоловік не міг подолати.

- Аліканто!.. – голос був сповнений такого болю і відчаю, який ще не чули ці печери.

Щойно чудовисько відступило від пошматованого тіла Аліканти, в чоловіка налилися кров’ю очі, і він, витягнувши меча, кинувся в бій. Хотів розірвати ворога так, як він тільки що зробив з його коханою. Кайрен не відчував ні болю, ні втоми, в нього була єдина ціль – вбити чудовисько, а тоді помститися богині війни і помсти за таке жорстоке покарання для нього і йому було байдуже, що потім зроблять із ним боги.

З ревом потвора знову кинулася в атаку. Кайрен ледве встиг ухилитися. Гігантські пазурі зі свистом розсікли повітря, залишивши глибокі борозни в кам’яній підлозі. Він миттєво розвернувся і завдав удару в бік чудовиська.

Лезо дзенькнуло об луску, ніби вдарило по сталі, але шкоди не нанесло. Потвора вдарила хвостом, і Кайрена відкинуло до скелі, а з легень вибило повітря, але він одразу підвівся, витираючи кров із розсіченої губи.

Чудовисько не дало йому перепочити. Один стрибок  і воно вже нависло над ним, розкривши пащу. Він упав на коліно, пропускаючи удар над головою, а тоді щосили встромив меч під передню лапу, туди, де луска була тоншою. Потвора заревла так голосно, що здригнулися стіни печери, оскаженіло заметалася, намагаючись скинути чоловіка, але той не випускав руків’я, доки його самого не відкинуло. Перед очима потемніло та він знову піднявся.