Розділ 67. Відкриття порталу

Аліканта

Щойно прибули до палацу королева відразу забрала Аліканту до своєї кімнати і довго її про все розпитувала. Що було у скелі бажань, як прийняла герцогиня чи вдалося зібрати усі прикраси і таке подібне. Аліка слухняно на все відповідала, а самій не терпілось вже розшифрувати магічний шифр на прикрасах і перенестися до королівства Логард. Тому щойно Алія забажала відпочити, відразу відправилася до Кайрена. Чоловіка знайшла в його кабінеті і він передбачливо зібрав усі прикраси в скриньку і поставив на край столу.

- Почнімо, - відразу перейшла до справи дівчина і взяла скриньку до рук.

Аліканта дістала по черзі усі прикраси, уважно їх розглянула, потім відкрила книгу, яку вже давно знайшла у бібліотеці, і виклала їх у тому порядку, в якому вони були зображені на малюнку. Таємні руни яскраво засяяли і дівчина прочитала їх по порядку. Ніякого важливого сенсу вони не несли, просто були активаторами порталу. Вже за мить кімнату освітлив яскравий спалах, і дівчину перенесло у палац королівства Логард.

Не встигла вона навколо оглянутися як до неї вже поспішали люди у військовій формі і оточили кільцем.

- Ви хто? – запитав огрядний чоловік, напевно головний серед них.

- Аліканта Верей, внучка принцеси Ріани.  Я хочу бачити вашого короля.

Охоронці миттю схили голови.

- Звісно, Ваша Високосте, я вас проведу.

Вони просувалися вже знайомими Аліканті коридорами, саме їх вона бачила у видіннях, згодом перейшли через навісний перехід і опинилися в більш сучасному палаці, напевно побудованому зовсім нещодавно. Тут все разюче відрізнялося від старої частини, але зовсім не було позбавлене смаку.

Зупинилися біля високих двостулкових дверей, прикрашених ліпниною і позолотою. Як виявилося це був тронний зал, а на високому п’єдесталі сидів міцно збудований чоловік, його скроней вже торкнулася сивина, але це не погіршувало його вроду. Відразу хотів показати хто тут правитель. Аліканта зробила реверанс, а тоді подивилася прямо на короля.

- Племінниця…, - протягнув він. – Не знав, що ти жива.

- Дядьку, рада познайомитися.

- Для чого прийшла? Відібрати владу? Ти ж пряма законна спадкоємиця? – в голосі зовсім не вчувалося приязності.

- Ні, я не планую ставати королевою і навіть готова підписати всі необхідні папери. Хотіла познайомитися з вами і обговорити одну важливу справу, вона стосується бунтівників, людей із татуюванням змій.

- Ну що ж, якщо завітала з добром, то ласкаво прошу, - трохи відтанув король. – Справу обговоримо у моєму кабінеті.

Він підвівся з трону й рушив до внутрішніх дверей, майже непомітних серед різьблених дерев’яних панелей. Ледь відчинивши їх, жестом запросив Аліку йти слідом. За дверима відкрився просторий кабінет. Очевидно, його розташували саме тут не випадково: правителю не доводилося залишати тронну залу й проходити через увесь палац, коли виникала потреба у приватній розмові. Це було водночас зручно й безпечно.

Кабінет разюче відрізнявся від помпезності тронної зали. Масивний письмовий стіл із темного дерева, високі книжкові шафи, карти королівства, розкладені на окремому столі, і широке вікно, крізь яке всередину лилося денне світло. Король мовчки обійшов стіл і вказав Аліці на крісло навпроти.

- Розповідай, що робила всі ці роки, де жила.

- В королівстві Равалор, я фрейліна королеви. Моя мама, ваша зведена сестра, і моя бабуся принцеса Ріана були вбиті людьми із татуюванням змій, а зараз вони прийшли в Раволор і полюють на мене. Все своє життя хотіла помститися їм, стерти з лиця землі, але їхній осередок тут у Логарді.

- За них можеш не турбуватися, я помстився за свого дідуся, тітку, дядька і сестру. Ми знищили клан зміїв, а вцілілі залишки втекли в невідомому напрямку, тепер знаю куди.

- Але коли вперше з ними зіштовхнулася, то один з них сказав, що вони полюють на мене і якась жінка вважала, що я жива і мене потрібно знищити, - пригадала Аліка, бо ніяк не могла зрозуміти чому інформація не співпадає.

- Це напевно був якийсь відірваний від решти загін, бо основні сили ми знищили два місяці тому.

- У нас проблема, що ми не можемо їх вистежити через специфічну магію, - сказала Аліка.

- З цим допоможу, дам артефакт, який відслідковує клан змій, саме завдяки йому ми їх і знайшли.

- Буду вдячна. Можна мені трохи оглянути місто? Просто дуже цікаво, де мешкали мої предки.

- Звісно, мій син проведе тобі екскурсію, заодно і познайомишся з ним.

Дівчину провели до ще одної кімнати, де вже чекав темноволосий хлопець, років двадцяти, одягнений на східний манер в широкий халат, підперезаний поясом і штани аладіни. Безперечно він був вродливим, однак через юний вік незміцнілим. Аліканта миттєво порівняла його із Кайреном, його величною спортивною фігурою, широкими плечима і міцними руками. Можливо через років десять і цей юнак перетвориться на справжнього чоловіка. І тут ж сама себе обірвала, про що вона взагалі думає.

- Я Дамір, - представився юнак. – А ти як розумію моя загублена кузина, - глянув поглядом таким самим підозрілим як і його батько.