Розділ 66. Герцогиня

Аліканта

Вершники все прибували і прибували, вступаючи у бій із ворогами, почувся голосний хлопок, сітка Кайрена зникла, а сам чоловік від напруги впав на коліна та швидко зорієнтувався, схопився за меча і підвівся. Аліка також дістала свого і почала активно відбивати атаки супротивників. Вона і поняття не мала, хто ті люди, що прийшли їм на допомогу, але розуміла, що їм дуже сильно пощастило, що вони опинилися на їхньому шляху. Відбивши атаку, боковим зором помітила, що Кайрен бореться відразу із чотирма ворогами, а п’ятий підступає ззаду і збирається нанести удар, швидко ринула туди і запустила в нього кинджал, який поцілив у ціль.

Вже за півгодини вороги були вщент розбиті, а їхні воєначальники захоплені і зв’язані людьми раптових помічників. Кайрен відразу підійшов до Аліки і поцікавився її станом, а після кількох запевнень, що з нею все добре нарешті заспокоївся. До них тим часом прямував один із чоловіків.

- Атеус Вордор, начальник варти Її Світлості герцогині Веллард. А ви, що тут робите?

Кайрен виступив вперед, затуливши собою Аліканту, і також представився.

- Лорд Кайрен Дорейн, особистий помічник Його Величності короля Каеля І, ми прямували до Її Світлості герцогині, але по дорозі натрапили на засідку цих людей, - кинув поглядом на полеглих ворогів.

- Міс з вами? – примружив очі вартовий, обвівши масляним поглядом дівчину.

- Леді Аліканта моя супутниця і фрейліна королеви, - з натиском на кожному слові промовив Кайрен, чітко даючи зрозуміти, що не потерпить неповаги до Аліки.

- Вибачте леді, - схилив голову Атеус, а тоді додав: - Аж надто ви вродлива.

- Ну що ж, якщо деталі залагоджені, можливо ви нас супроводите до палацу?

- Звісно лорде, леді. Гості герцогині для нас священні.

- От і чудово. Затриманих доправте в столицю, думаю королю буде цікаво провести кілька допитів з ними. Інших поховайте аби не лякати місцевих жителів цією різаниною.

- Як накажете лорде, - Атеус махнув рукою одному із воїнів аби той зібрав людей для виконання вказівок, а тоді вказав в сторону коней. – Вирушаємо зараз чи ви хотіли б відпочити?

- Вирушаймо, - відповів лорд, після мовчазного кивка Аліканти.

Як і планували зробили зупинку у таверні аби прийняти ванну і почистити одяг, але на ночівлю залишатися не стали, а рушили в дорогу. Вже на ранок були біля палацу герцогині.

Перші промені сонця саме торкнулися високих башт, забарвлюючи світлий камінь у золотаво-рожеві відтінки. Палац височів на пагорбі, мов величний страж, який спостерігав за всім довкола. Його білосніжні стіни, складені з гладко відшліфованого мармуру, виблискували в ранковому світлі, а численні вежі з гострими шпилями здіймалися так високо, ніби прагнули дістати саме небо.

Широкі сходи, оздоблені різьбленими балюстрадами, вели до головного входу, над яким майорів прапор із гербом герцогського роду срібним соколом із розпростертими крилами на темно-синьому полотнищі.

Палац оточували доглянуті сади. Уздовж кам’яних доріжок цвіли троянди, лілії та лаванда, а поміж них здіймалися акуратно підстрижені тиси й кипариси. Посеред головної алеї дзюрчав багатоярусний фонтан із білого каменю. Його вода, вловлюючи сонячні промені, розсипалася довкола тисячами сріблястих іскор.

Усю територію облягав високий мур із зубчастими вежами, де безупинно чергували озброєні вартові. Біля масивних кованих воріт стояли ще кілька десятків воїнів у блискучих обладунках. Їхні списи сяяли на сонці, а погляди уважно стежили за кожним, хто наближався до резиденції.

Аліка мов заворожена дивилася навколо, хоч вона не в перший раз бачила таку розкіш і велич, наприклад, королівський палац, палац у Корденії та навіть будинок герцога Ді’Валер були значно розкішнішими, але в них не відчувалося душі, а цей палац побудований наче з любов’ю і увагою до кожної деталі.

Гостей провели до вітальні, де в ошатному кріслі сиділа господиня палацу. Як Аліканта встигла дізнатися від Кайрена, це була Сесілія Веллард, матір нинішнього герцога, але так як він був неодружений, то роль господині маєтку і герцогині виконувала саме вона.

Її постава залишалася напрочуд рівною, а в кожному русі відчувалася шляхетність. Світло-сірі очі, холодні й проникливі, уважно вивчали кожного, хто переступав поріг її дому, волосся було зібране в бездоганний тугий вузол, а на обличчі пролягла тонка сітка зморшок. Дівчина відразу помітила в неї на пальці потрібний їм перстень.

- Ваша Світлосте, дякую, що погодилися нас прийняти, - промовив Кайрен і поклонився, Аліка у свою чергу зробила реверанс.

- Лорде Дорейн і леді Верей, мій племінник писав, що ви прибудете, але не повідомив причини, - відразу перейшла до справи жінка.

- Так, тема була надто делікатна і потребувала секретності, - почав чоловік, але герцогиня його перебила.

- Ви напевно втомилися і хотіли б відпочити і переодягнутися з дороги, а ще не завадить поснідати. Прошу будьте моїми гостями, а увечері поговоримо про справу.

- Дякуємо, за гостинність, - промовила Аліка і зробила кніксен.

Жінка кивнула, а тоді задзвонила у дзвіночок, викликаючи прислугу.