Розділ 65. Напад людей із татуюванням змій

Кайрен

Кайрен нервував постійно, відколи вони виїхали з палацу. Він намагався як міг втримати Аліку від ризику, але вона постійно сама йшла в епіцентр подій. Не те, що він в неї не вірив, просто хвилювався і не хотів її втратити. Хай навіть їм не судилося створити сім’ю, але він міг просто бути поруч з нею, захищати її, підтримувати. І ось доки сидить під скелею бажань і чекає її повернення, страшенно нервує і молиться всім богам аби вони вберегли Аліканту, паралельно згадує їхній шалений поцілунок, на який навіть не сподівався. Дівчина сама зробила крок на зустріч і чоловік не знав, що це означає в перспективі, але був щасливим, що вони повільно, але рухаються в стосунках, які навіть одним терміном не схарактеризуєш, настільки все заплутано.  

Час минав, а Аліка все не поверталася, на душі починали скребти кішки, а все всередині стискалося від хвилювання. Кайрен силою змушував себе сидіти на місці, а не кинутися до печери аби витягнути звідти дівчину. Вона просила довіряти їй і чоловік спробує не сумніватися в тому, що в неї все вийде. Лорд навіть уявити не міг, що за видіння їй являються, Аліка ніколи не ділилася з ним своїми тривогами чи мріями, все тримала в собі. Він міг лише припустити, що можливо це буде щось пов’язане із її сім’єю, і глибоко в душі сподівався, що і з ним. Кайрен вже зізнався їй у коханні, а вона і слова не промовила у відповідь. Це гнітило його, але і засуджувати її не міг. Тільки не в їхньому становищі.

В якусь мить він все ж не витримав і зіскочив на ноги, але не встиг і кроку ступити як із скелі вибігла розчервоніла і захекана Аліканта. Щойно побачила його кинулася на шию і міцно обійняла.

- Змогла, - видихнула вона. – Обіцяла тобі повернутися і дотрималася свого слова.

- Ти моя молодчинка, я такий радий…, - шепотів їй у волосся.

Коли нарешті зміг її відпустити і посадив біля себе на землю, нарешті запитав.

- Що ти бачила в печері?

Помітив як дівчина почервоніла, але все ж відповіла.

- Маму, помсту ворогам і…, - відвела погляд. – Тебе.

Кайрен ніяк це не прокоментував, хоч і зрадів, що десь глибоко в душі вона хоче бути з ним, а скеля бажань витягнула це на поверхню.

- Відпочинимо ще трохи чи вирушимо в дорогу?

- Вирушимо, не хочу більше тут затримуватися.

Чоловік першим підхопився на ноги і допоміг їй встати, Аліка його допомогу прийняла і вдячно посміхнулася у відповідь. Щоб зібрати всі прикраси остання зупинка мала бути у герцогині. Ще в палаці Кайрен попросив короля написати тітці і попередити її про їх прибуття. Каель звісно не відмовив своєму помічнику в такій дрібниці лише не уточнив мету приїзду, про неї краще сказати на місці. Від скелі бажань до палацу герцогині було недалеко, десь добу дороги, якщо майже не робити зупинок. На ночівлю планували зупинитися в зустрічному трактирі.

Чоловік перевів погляд на Аліку, та виглядала досить задумливою і здається передувала в думках десь дуже далеко. Він розумів, що після скелі бажань і перебування в її печері багато прихованих бажань спливли на поверхню і тепер дівчина хотіла всі їх проаналізувати і можливо навіть переконати себе, що все це неважливо і варто заховати їх назад глибоко всередину.

Вони вже минули десь половину шляху, і перебували вже на території герцогині Веллард, коли зненацька Кайрен відчув, якийсь магічний сплеск зовсім поруч. Він його згадав, точно такий був під час першої сутички із людьми з татуюванням змій, тими які таємно прибули до Равалору, мали специфічну магію і полювали на Аліканту.

- Аліко, - ледь чутно промовив. – Недалеко звідки люди зі зміями.

Дівчина зупинила коня і обережно озирнулася довкола, а опісля нахмурилася.

- І справді, я теж відчуваю їхню присутність. Що робитимемо?

- Краще зачаїтися і спостерігати. Ми не знаємо їхню чисельність і озброєність.

- Справді, сховаймося за тим скелястим виступом. І на коней треба накласти полог тиші.

Кайрен кивнув і сплів потрібний конструкт, потім прив’язав коней і разом з дівчиною зачаївся у сховку. Хвилини йшли, але нічого не відбувалося. Вони вже подумали, що вороги пройшли повз, як в наступну секунду посеред галявини виник портал, з якого почали вискакувати люди, озброєні до зубів. Аліканта нервово ковтнула слину і сильніше притиснулася до чоловіка.

- Ми не вистоємо у відкритому бою, їх надто багато.

Кайрен і сам це розумів, але підтверджувати її слова не став. Потрібно було негайно щось вигадати і рішення знайшлося.

- Я накладу магічну сітку навколо нас, а ти її наелектризуєш, щойно вороги будуть до неї торкатися, їх буде бити розрядом, а ми якийсь час будемо в безпеці. З середини закидатимемо магічними конструктами.

- Але це з’їдає багато енергії, ми довго не вистоїмо.

- Ти пропонуєш, піти на вірну смерть чи ще трохи поборсатися? – розізлився лорд.

- Добре, не кип’ятись, - обережно торкнулася його руки, і чоловік трохи охолонув. – Роби сітку.

Тим часом людей на галявині ставало все більше і більше. Вони врешті помітили Кайрена і Аліку і рушили на них. Перший десяток наткнулися на сітку і відразу впав мертвим, вражений розрядом блискавки, а от інші, побачивши, що спіткало їхніх побратимів стали відходити і обрали тактику очікування, оточивши молодих людей колом. Дівчина відразу взялася обстрілювати їх блискавками, в деяких потрапляла, але інші гарно маневрували і ухилялися. Чоловік також взявся до обстрілу, паралельно підтримуючи сітку. Він відчував, що сили танули із шаленою швидкістю і зовсім скоро їм доведеться зустрітися у рукопашному бою.