Розділ 62. Розмова в таверні

Аліканта

Виїхали в дорогу щойно зійшло сонце. Спочатку майже не зупинялися. Хотілося подолати якомога більшу відстань до того, як сонце підніметься високо й денна спека зробить дорогу виснажливою. Та ближче до полудня довелося дати коням перепочинок. Молоді люди звернули з тракту до невеликого струмка, напоїли тварин і відпустили їх трохи попастися на траві. Самі ж влаштувалися в затінку старого дерева й перекусили тим, що прихопили із собою.

Таких зупинок за день було кілька. Дорога тягнулася поміж полями, невеликими селами й густими лісами, час від часу підіймаючись на пагорби. Аліка дедалі частіше вдивлялася вперед. Чим ближче вони були до її рідного містечка, тим більше знайомих місць траплялося на шляху. Ось старий кам’яний міст, через який вона колись їздила з матір’ю. Далі роздоріжжя зі старезним дубом, у затінку якого подорожні любили перечікувати спеку. Здавалося, відтоді минуло ціле життя.

Надвечір на обрії нарешті з’явилися знайомі обриси міста. Аліканта мимоволі випросталася в сідлі. Серце стиснулося від дивного змішання почуттів. Колись це місце було її домом. Тут минуло її дитинство, тут вона знала майже кожну вулицю, кожен провулок і десь там досі стояв будинок, у якому залишилася частина її минулого, а разом із ним й прикраса, заради якої вони й повернулися.

- Не думаю, що варто одразу йти до будинку, - озвалася Аліка, коли попереду вже добре проглядалися міські ворота. - Ми навіть не знаємо, хто тепер там живе.

- Саме тому спочатку розпитаємо, - погодився Кайрен. - Дізнаємося, хто нові власники, скільки їх, чи є слуги, коли вони бувають удома. А вже потім вирішимо, як забрати прикрасу.

Дівчина кивнула. Лізти навмання у власний колишній дім було б нерозумно. За час її відсутності там могло змінитися все.

До міста вони в’їхали вже в сутінках. На вулицях запалювали перші ліхтарі, торговці поспіхом згортали прилавки, а з відчинених дверей таверн долинали голоси, сміх і запах гарячої їжі. Аліка раз у раз озиралася навколо, впізнаючи знайомі будинки. Деякі майже не змінилися, інші отримали нові вивіски чи були перебудовані. Від цього містечко здавалося водночас рідним і чужим.

До свого колишнього будинку вона вирішила сьогодні навіть не наближатися. Не хотіла випадково привернути увагу сусідів, які могли її пам’ятати. Для ночівлі обрали невелику таверну подалі від центральної площі. Місце було достатньо людним, щоб двоє подорожніх не викликали зайвого інтересу. Віддавши коней хлопчині зі стайні, вони зайшли всередину. Після цілого дня в дорозі хотілося лише гарячої вечері, теплої ванни й м’якого ліжка.

Усередині таверни було тепло й доволі людно. За кількома столами вечеряли подорожні, біля дальньої стіни голосно сперечалися чоловіки, час від часу стукаючи кухлями об стіл, а господар за стійкою вправно розливав напої й одночасно встигав віддавати накази молоденькій служниці. Аліка з Кайреном обрали вільний столик у кутку, звідки добре проглядалася майже вся зала.

- Я спочатку замовлю кімнати, - сказав Кайрен, підводячись. - І спробую дещо дізнатися.

Кайрен повернувся хвилин за десять і сів навпроти.

- Дві кімнати нагорі. І вечеря скоро буде. А ще господар виявився напрочуд балакучим.

- І ти, звісно, зовсім випадково запитав саме про мій будинок?

- Зовсім випадково, - незворушно підтвердив він. - Сказав, що чув про гарний будинок у тій частині міста й нібито шукаю щось подібне.

Аліка нахилилася ближче.

- Хто там живе?

Лорд не встиг відповісти. Служниця принесла дві тарілки гарячого рагу, хліб і глечик води. Довелося зачекати, поки вона все розставить і відійде до сусіднього столу. Лише тоді чоловік продовжив:

- Будинок купила родина з півночі: чоловік, дружина і двоє дітей.

- Слуги?

- Двоє постійних. Покоївка й кухарка. Ще приходить чоловік, який доглядає сад і виконує дрібну роботу по господарству. Але вони активно шукають гувернантку для дітей.

Аліка відламала шматочок хліба, але їсти не поспішала. В голові проносилися різні ідеї як можна проникнути в будинок і таємно забрати прикрасу. І хороша все ж знайшлася.

- Я знаю, що ми можемо зробити! Я піду влаштовуватися гувернанткою і матиму доступ до майже всіх кімнат будинку.

- А якщо тебе не візьмуть або спіймають, що тоді робитимеш? – нахмурився Кайрен, йому ця ідея не надто сподобалася.

- Щось вигадаю, головне в будинок потрапити, місце схованки я знаю.

- Я тебе страхуватиму біля будинку, якщо раптом станеться щось непередбачуване відразу прийду на допомогу.

- От і домовилися. Завтра ж ідемо до них.

- Але спершу потрібно придбати тобі відповідний одяг, не дуже ти схожа на гувернантку, - засміявся чоловік, а Аліка серйозно кивнула.

- Гарна ідея, так і зробимо.