Розділ 59. Ризикнути

Аліканта

Залишок шляху минув без пригод і вже надвечір наступного дня весь почет та їх Величності були вдома, в палаці. Королева відразу пішла відпочивати, король і Кайрен замкнулись в кабінеті, Аліканта також відправилася до своєї кімнати, але от заснути ніяк не могла. І найкращими ліками від безсоння була книга. Обережно дістала свій скарб, написаний її родинними символами і спробувала щось прочитати, орієнтуючись на ті знання, що мала.

Аліка торкнулася першого символу, він нагадував силует високої арки. «На що схоже?» - одразу озвався в пам'яті голос матері.

На двері…, а якщо двері більші? Якщо через них проходять покоління? Палац... Наступний знак був схожий на дерево, коріння якого перепліталося з зірками. Дерево, коріння… Точно, може бути рід або предки...

Виходить палац предків... Палець ковзнув далі. Новий символ нагадував людську постать із маленькою короною над головою.

«Не кожен із короною - король, - казала мама. - Іноді це той, хто продовжує рід».

Спадкоємиця... Дівчина повільно склала перші слова «...спадкоємиця... палац предків...». Похитала головою. Ні... Речення починається інакше. Очі повернулися до самого початку. Перший знак вона не впізнала. Хвиляста лінія, що огортала коло.

«Це не предмет, - пояснювала мама. – «Деякі знаки означають час, події». Час... або більше підходить коли... Аліканта відчула, як усередині щось клацнуло. «Коли... спадкоємиця... повернеться... до палацу предків...»

Вона завмерла, дивилася на рядок ще кілька секунд, не вірячи, що змогла його прочитати. Слова наче складалися самі. Треба продовжувати. Далі йшов знак, схожий на круглий щит, перетягнутий ланцюгами. Дівчина примружилася і ніяк не могла зрозуміти, що він означає.

Що буде, коли спадкоємиця повернеться, ще раз і ще раз вдивлялася у знак, але жодних асоціацій не з’являлося. І тоді Аліка вирішила, що їй необхідно негайно поринути в лабіринт пам’яті і нарешті побачити ще один урок мами. Дівчина пам’ятала, що Кайрен застерігав її від цього, але вона ж уже десятки разів це робила, і нічого страшного не ставалося, можливо і цього разу все буде добре, а чоловіку вона нічого не розповідатиме, для чого його лякати. З цією думкою Аліка поринула в медитацію і відразу опинилася вже в знайомому лабіринті. Але цього разу він здавався якимось непривітним і ніби чужим. Вона довго блукала коридорами, але ніяк не могла знайти потрібний спогад, їх наче взагалі не було.

В якусь мить опинилася перед зачиненими кованими дверима, спробувала їх відчинити, але вони не піддалися. Розуміла, що потрібно як найшвидше повертатися назад у тіло, але якимось шостим чуттям відчувала, що саме за цією брамою і заховані її спогади. Ці двері за будь-яку ціну потрібно відімкнути. Спробувала знову, знову, і знову… Нічого не відбулося. В якусь мить втратила лік часу, за безкінечними спробами.

Кайрен

Справи з королем затягнулися до пізньої ночі, обговорили список необхідний завдань, терміни їх виконання та інші справи королівства. Коли чоловік звільнився і вирушив в свою кімнату відпочивати, то його раптово охопило якесь дивне відчуття, а тіло пронизав холод. Він знав це відчуття, воно означало небезпеку. Озирнувся довкола, але жодної душі не було, слуги давно розійшлися по своїх кімнатах, і лише поодинокі смолоскипи кидали на кам’яну підлогу тремтливі тіні. Раптом його наче осінило. Аліка! Невже з нею біда? Не довго думаючи кинувся до її кімнати, вже перед самими дверима пригальмував. Може він помилився і жодної небезпеки немає, зараз дівчина спить і бачить десятий сон, а якщо не спить, то дасть йому прочухана, чому вривається в її кімнату без стуку і запрошення. Але холод з тіла нікуди не зник, а навпаки ще більше посилився і це відкинуло всякі сумніви. Кайрен обережно штовхнув двері і тихо увійшов. Дівчину він побачив відразу, вона напів лежала у кріслі і здається не дихала. Наблизився ближче і обережно торкнувся обличчя, а тоді вилаявся. Він прекрасно знав, що з нею! І це його жахало, скільки вона вже в такому стані? Якщо припустити, що почала відразу як вони розійшлися, то уже годин шість, а то і сім. Прокляття! Говорив ж їй не поринати у лабіринт пам’яті без нього, бо повернутися буде дуже важко. Кайрен не уточняв їй, що магічно завжди страхував.  

Не довго думаючи стиснув її руку і поринув у медитацію. Необхідно як найшвидше відшукати її душу і повернути у тіло, доки воно ще живе. Чоловік вперше опинявся у чиємусь лабіринті, раніше знав про таке лише в теорії. В якусь мить навіть розгубився, і не знав куди йти, але прислухавшись до відчуттів, рушив одним із десятка коридорів. Ішов досить довго, але Аліки ніде не було, раптом прямо перед ним опинилася стіна, закриваючи шлях далі. Довелося звертати в іншу сторону, через декілька метрів ситуація знову повторилася.

- Та що ж таке! – просичав Кайрен.

Блукав і блукав, поки аж відчув її й відразу рушив в тому напрямку. Аліку чоловік помітив не відразу, вона сиділа під великими металевими дверима і майже не рухалася, виглядала дуже виснаженою, наче билася із багатотисячним військом.

- Аліко!

Кинувся до неї і спробував привести до тями, але вона лише кволо на нього поглянула.

- Потрібно повертатися. Чуєш? Ти надто слабка.

- Ні, - запротестувала.

- Вставай і ходімо, не впирайся.