Розділ 57. Повернення додому

Аліканта

Усі справи в Корденії були завершені, і настав час повертатися додому. Місто ще не встигло оговтатися від подій останніх днів: на центральній площі стратили зрадників, як застереження для кожного, хто наважиться піти проти волі короля. Ця кара мала стати уроком, який запам’ятають надовго.

Щодо Аліки з Кайреном, то від того вечора вони більше не розмовляли, обмінюючись лише короткими поглядами при зустрічі. Дівчині потрібно було багато чого обдумати, наприклад як знайти остальні прикраси з фіолетовим каменем, як розшифрувати символи і все пригадати, і найболючіше – це що робити зі зізнанням у коханні Кайрена: відповісти взаємністю, віддатися почуттям чи навпаки закрити своє серце і залишитися вірною присязі. Аліканта не знала чи вистачить у неї сили пройти випробування від богині війни, яке навіть може закінчитися смертю. Такі думки переслідували її поки вона допомагала королеві збиратися у дорогу.

З самого ранку гостьове крило палацу наповнилося переддорожньою метушнею. Слуги снували коридорами, виносячи одну за одною важкі скрині, перевіряли, чи все завантажено до карет, рахували багаж і готували коней до далекої дороги.

У покоях Алії панував не менший безлад. На ліжку ще лежали сукні, які належало акуратно скласти, поруч стояли відкриті дорожні скрині, а покоївки швидко загортали коштовності й крихкі речі в м'яку тканину.

Аліканта уважно стежила, щоб жодна річ королеви не залишилася в палаці, перевіряла вміст скринь, допомагала покоївкам складати вбрання та особисті речі Алії, а також звірялася зі списком подарунків, які король Рейган наказав передати гостям на прощання.

- Обережніше з тією скринею, - звернулася вона до одного зі слуг. - Там порцеляна, подарована Її Величності.

Слуга шанобливо схилив голову й обережніше взявся до роботи.

Королева тим часом востаннє оглядала свої покої, переконуючись, що нічого не забула.

- Здається, тепер усе, - з полегшенням промовила вона.

- Так, Ваша Величносте. Карети майже готові до виїзду, - відповіла Аліканта, зачиняючи останню скриню.

Алія кивнула й, поправивши рукав дорожньої сукні, рушила до виходу. Аліканта, як і належало фрейліні, пішла на крок позаду.

У внутрішньому дворі панував жвавий рух. Слуги закріплювали останні скрині, вершники перевіряли спорядження, а кучери заспокоювали нетерплячих коней. Корденський двір уже зібрався, щоб провести гостей. Король Рейган із королевою стояли біля сходів палацу, поруч із ними принц і кілька найвпливовіших вельмож. Лунали слова вдячності за візит, побажання легкої дороги та надія на нову зустріч. Аліканта майже не слухала офіційні промови. Її погляд мимоволі ковзав по натовпу, ніби шукаючи когось. І знайшов. Кайрен стояв трохи осторонь від інших, у темному дорожньому плащі, зі схрещеними за спиною руками. Його обличчя, як завжди, залишалося незворушним, але коли їхні очі зустрілися, час ніби на мить завмер. Та вже за секунду церемоніймейстер оголосив про від'їзд. За мить пролунав свист кучера, коні рушили вперед, і колеса повільно покотилися бруківкою. Величний палац Корденії почав залишатися позаду, дедалі меншаючи вдалині.

Поверталися вони тим самим маршрутом і мали вже до вечора перейти перший портал та залишитися на ночівлю в таверні. Аліка, знаючи, що її знову чекатиме видіння, трохи нервувала. Вона вже бачила всю історію своєї бабусі, що тепер розкриється для неї, чия історія? Щойно дівчина ступила у сяючий вир, відповідь на її питання знайшлася.

Перед нею стояла мама, така, якою вона її запам’ятала ще дитиною і бачила у своїх споминах.

- Мамо... - ледь чутно зірвалося з вуст.

Звісно, жінка не могла її почути. Аліканта вже знала правила цих видінь. Вона була лише безмовним свідком чужого минулого, нездатним змінити бодай одну мить.

Ліза, її мама, розмовляла із бабусею Ріаною.

- Майже всі прикраси втрачені, я не змогла їх зберегти.

- Як тепер їх відшукати? – запитала Ліза.

- Ніяк, їх час ще не настав. Твоя дочка зможе знайти і якщо захоче відкриє портал на Батьківщину. У мене залишився лише браслет, я заховала його у скелі бажань.

- Для чого така складність? Як Аліка зможе тепер його дістати? Ця скеля підступна, вона може її не випустити зі свого полону, - розізлилася мама Аліки.

- Так, потрібно було. Вона сильна, наша кров. Зможе протистояти спокусам.

Видіння перервалося, а Аліка вистрибнула із порталу, на цей раз навіть не похитнулася, невже стала звикати до таких подорожей. Відразу зіткнулася поглядом із Кайреном. Так, їм багато чого потрібно ще обговорити.