Розділ 56. Зізнання

Аліканта

Аліканта нарешті розплющила повіки і відчула, як по щокам котяться сльози. Ріана, її бабуся, пожертвувала своїм життям, рятуючи її і маму. Якби ж вона могла втекти разом з ними, то можливо б доля склалася інакше. Але тоді могло бути зовсім по іншому, її батьки б не загинули, вона б ніколи не виховувалася в закритому пансіонаті, і не зустріла б Кайрена. Або можливий і другий розвиток подій, їх усіх би вбили люди із татуюванням змій.

- Леді, ви нарешті прокинулися! – пролунав над вухом радісний голос покоївки. – Я зараз ж повідомлю лорду Кайрену.

- Скільки я спала? – голос після тривалого мовчання сів і хрипів.

- Тиждень.

- Скільки? – повірити не могла.

- Ми так хвилювалися за вас, лорд Кайрен підняв на ноги усіх лікарів. Але вони сказали, що ви повільно, але відновлюєтесь, тому ніяких радикальних засобів лікування не потрібно. Просто дати вам більше часу.

- Дай води…

Покоївка кинулася до глечика з водою, налила у склянку і піднесла її до губ Аліки. Дівчина жадібно стала пити, а потім попросила допомогти їй привести себе до ладу. Вмитися, прийняти ванну, переодягнутися, а вже тоді повідомляти всім про одужання. Коли з усіма справами було майже завершено, в двері злегка постукали і не чекаючи відповіді, вони відчинилися впускаючи в середину Кайрена. Він швидко окинув обстановку, зупинив погляд на Аліці, що завмерла посеред кімнати.

- Вийди, - кинув служниці, і вона відразу вийшла.

- Аліко, як ти почуваєшся?

- Добре. Невже ти справді хвилювався?

- А ти як думаєш, - спохмурнів чоловік і зробив кілька кроків їй на зустріч. – Сідай, тоді напевно важко стояти.

- Справді, не завадить сісти, слабкість ще є.

- Чому ти так довго не прокидалася? Що ти відчувала?

- Я бачила видіння. Пам’ятаєш у таверні ми говорили, що я можу мати ще один дар. Так от, він у мене справді є, передався від матері. Я можу бачити минуле. Поки не розумію як цим даром управляти, мені його запечатали, коли я була ще зовсім маленькою, але він проявляється в найбільш неочікувані миті і саме він не давав мені прокинутися, поки не показав історію моєї родини. Не всю, але досить значну частину.

- Що ти бачила, Аліко, розкажи, і я зможу тобі допомогти.

Дівчина зіщулила очі і пильно зміряла Кайрена поглядом.

- Я справді можу тобі довіряти?

Чоловік не витримав і зіскочив на ноги.

- Прокляття, Аліко! Я кохаю тебе, хіба ти цього не помічаєш! Весь тиждень собі місця не знаходив, молячись усім можливим богам аби ти вижила і прокинулася. Захищав і прикривав тебе в будь-якій ситуації. Я готовий зрадити присягу заради тебе і отримати покарання від богині війни. Як ти думаєш, мені можна довіряти?

Дівчина стояла наче громом вражена і не знала, що їй відповісти. Промова чоловіка залишила надто сильний слід на її серці. Чи готова вона і йому сказати такі слова? Напевно ні.

- Нічого не скажеш? – запитав лорд.

- Я… не знала цього. Я…

- Аліко, я не вимагаю від тебе схожих зізнань, просто знай, що я єдина людина, якій ти можеш беззастережно довіряти. Чи ти хочеш щоб я приніс кровну присягу?

- Ні, досить з нас клятв. Ще з тими не розібралися, - зупинила його дівчина. – Я все тобі розповім.

Кілька хвилин збиралася з думками, не щодня ж ділишся найпотаємнішим.

- Мою родину вбили люди із татуюванням змій і доки ти не спитав, так, це ті, що тоді на нас напали в лісі. Я тоді не оборонялася не через страх чи слабкість, той чоловік сказав, що був впевнений, що я жива і мене розшукують, а ще додав, що я дуже схожа на маму. Мене ці слова збентежили, все життя, до цього моменту, вважала, що саме батько був пов’язаний із своїми вбивцями, а виявляється мати. Довгий час намагалася зрозуміти, які саме зв’язки поєднують нас і лише завдяки видінням зрозуміла.

В них бачила свою бабусю, Ріану, вона була принцесою, я бачила її весілля, народження моєї мами, тоді державний переворот, мого прадідуся і дідуся вбили ці люди, а бабуся із маленькою мамою втекли, переховувалися в людей, в іншому королівстві, але коли вже народилася я, вони нас знайшли і бабуся пожертвувала собою аби врятувати мене і маму. Заодно і запечатала мій дар, а мама певне стерла спогади. Знаєш, коли я залишилася десятилітньою сиротою, то єдиною моєю ціллю, чому я принесла цю присягу і стала охоронницею було знайти вбивць моєї родини і знищити їх. Саме тому прагнула стати сильнішою, витривалішою, кращою версією себе.

Зупинилася, щоб перевести подих і скосила очі на Кайрена, бо до того свердлила одну точку на стіні. Чоловік був вражений, цікаво лише чим, що Аліканта королівської крові чи тим, що підпускати її до королеви було великою помилкою. Дівчина з темним минулим, точно не найкраща фрейліна для Її Величності.

- Засуджуєш мене? – запитала.

- За що? Я завжди вважав тебе сильною дівчиною, моя думка в цьому лише укріпилася.

- І ти не вважаєш мене загрозою для безпеки королеви? Бо ж дівчина, яку саму переслідують вбивці, точно не найкращий варіант для охоронниці.