Розділ 55. Нарешті дізналася правду

Аліканта

Аліканта намагалася кілька разів опам’ятатися від сну, але щоразу видіння затягували її все глибше і глибше, відкриваючи усі деталі життя Ріани.

Цього разу вона вже бачила дорослу дівчину, схожу на себе, але то була не Аліка. А її мама. Все стало на свої місця, Ріана для Аліканти не мати, а бабуся. І тоді виходить, що дівчина із королівського роду.

Далі картинка стала надто швидко змінюватися, знайомство її матері з батьком, їхня втеча, таємний шлюб і її народження. В якусь мить картинка призупинилася і Аліка знову побачила Ріану, яка колисала на руках маленьку Аліканту.

- Лізо, - так звали дочку Ріани і матір Аліканти. – Дівчинка успадкувала наш сімейний дар і це небезпечно, якщо дізнаються про її існування почнеться жорстке полювання.

- Думаєш, я цього не знаю. Що нам робити?

- Я повинна зникнути з вашого життя. Поїду на край світу і знайду прихисток там.

- Мамо, ти впевнена?

- Так. Але перед цим накладу печатку на сили Аліканти. Ніхто раніше потрібного часу не повинен про них дізнатися.

- Це ризиковано, дівчинка може назавжди лишитися сил.

- Ні, я заблокую лише магію видінь, блискавку, яку вона успадкувала від батька залишу. Донечко, навчи її всього що знаєш сама, нехай наші родинні знання не зникнуть з цього світу.

- Як зняти твій блок?

- Ніяк, він сам розсиплеться, коли онучка буде до цього готовою.

Ріана обережно поклала онуку до колиски. Маленька Аліканта мирно сопіла уві сні, навіть не здогадуючись, що за кілька митей її життя зміниться назавжди. Жінка опустилася перед колискою на коліна й заплющила очі. Її губи ледь ворушилися, вимовляючи слова давньою мовою, яку Аліка ніколи раніше не чула. Від кожного звука повітря в кімнаті ставало дедалі густішим, а полум’я свічок витягувалося вгору, наче його тягнула невидима сила.

Навколо Ріани почали з’являтися тонкі сріблясті нитки магії. Вони перепліталися між собою, утворюючи складний візерунок із сотень рун, що повільно кружляли над колискою.

- Пробач мені, моя маленька, - прошепотіла вона. - Колись ти зрозумієш, чому я була змушена це зробити.

Ліза стояла осторонь, міцно стискаючи долоні. Вона не наважувалася навіть поворухнутися.

- Мамо... ще не пізно відмовитися...

Ріана лише сумно похитала головою.

- Уже пізно. Вони надто близько.

Почувши ці слова, Ліза здригнулася.

- Вони знайшли нас?

- Ще ні. Але неодмінно знайдуть. Я відчуваю це.

Ріана простягнула руки над онукою. Сріблясті руни одна за одною почали занурюватися в маленьке тіло дівчинки. Спочатку нічого не відбувалося. Та раптом з грудей Аліканти вирвався тонкий промінь золотавого світла, який зустрівся з чарами Ріани. Магія опиралася. У кімнаті пролунав глухий гуркіт, ніби далеко в небі гримнув грім. Світло блискавкою ковзнуло по руках немовляти, змушуючи повітря навколо потріскувати.

- Вона не хоче втрачати свій дар... - прошепотіла Ліза.

- І не втратить, - твердо відповіла Ріана. - Я не забираю його, а лише присипляю.

Вона вимовила останнє слово заклинання. Усі руни одночасно спалахнули сліпучим світлом і злилися в єдиний символ, що завис просто над грудьми Аліканти. Він повільно опустився, торкнувся її шкіри й розсипався тисячами світних іскор. Дівчинка тихенько схлипнула уві сні. І все стихло.

Жінка важко опустила руки. За кілька хвилин вона ніби постаріла на десяток років. Обличчя зблідло, а в очах з’явилася втома.

- Готово...

- Це все? - запитала Ліза.

- Так. Відтепер ніхто не відчує її дару видінь. Навіть найсильніші маги побачать лише магію блискавки.

Молода жінка підійшла до колиски й ніжно торкнулася щоки доньки.

- Вона пам’ятатиме тебе?

Ріана затримала погляд на онуці.

- Ні. Для неї я стану лише далеким спогадом... якщо взагалі стану.

Її голос зрадницьки затремтів.

- Але одного дня печатка впаде. І тоді вона побачить усе. Моє життя... твоє життя... правду про своє походження.

Не встигли останні слова стихнути, як десь далеко за вікном пролунав протяжний звук рогу. Обидві жінки різко підняли голови. Ріана зблідла.

- Вони вже тут...

У будинку запанувала гнітюча тиша.

Зовні знову пролунав звук рогу. Цього разу ближче. Бабуся повільно підійшла до вікна й лише на мить відхилила фіранку. Далеко між дерев миготіли смолоскипи. Люди із татуюванням змій вже прочісували ліс.