Розділ 54. Цікаві деталі

Кайрен

Королі підійшли ближче, до затуманеного еліксиром правди зрадника і король Корденії став запитувати.

- Тепер почнемо ще раз. Назви своє ім’я і хто ти такий. І відповідай лише правду.

- Моє справжнє ім’я Деймон Вагальді. Я бастард короля, батька короля Каеля. Титул здобув по матері – Маргариті Вагальді, щойно вона мною завагітніла король відіслав її у далеку провінцію, де я народився.

- Розповідай детально про все.

Деймон продовжив так само безбарвно:

-  Матір усе життя повторювала, що я мав народитися принцом, але став небажаною помилкою. Вона ненавиділа короля... і виховала мене в цій ненависті. З дитинства я знав лише одну мету - забрати те, що, як вона вважала, належало мені за правом крові.

Він зробив коротку паузу.

- Коли матір померла, я присягнувся завершити те, про що вона мріяла. Я збирав союзників, купував прихильність дворян, створював мережу шпигунів. Десятиліттями я чекав слушної нагоди завдати удару по короні.

- Отже... - промовив Рейнар. - Усе це було не заради влади. Це була помста.

- Так, - без вагань відповів Деймон. - Але згодом помсти стало замало. Я захотів сісти на трон сам. Не як бастард... а як єдиний імператор чотирьох королівств.

- Навіщо тобі потрібен був маркіз Велер і Алія Ді’Валер?

- О, вони лише пішаки. Бастард не може претендувати на трон, а законний спадкоємець королівського роду може. Він би все одно довго б не прожив. А Алія, її єдина була роль народити обдарованого спадкоємця, якого б я всиновив, одружившись на королеві. Не впевнений, що і він би довго протримався, діти часто помирають у малому віці.  

- Що було б з Алією?

- Розважався б, поки не набридне. Вона гарненька лялька.

Удар пролунав раніше, ніж хтось устиг зреагувати. Кулак Каеля врізався Деймону просто в щелепу. Голова змовника різко сіпнулася вбік, і той разом із брязкотом кайданів ударився плечем об кам’яну стіну. На підлогу впали кілька крапель крові. Полонений навіть не скривився. Еліксир позбавив його не лише здатності брехати, а й майже всіх емоцій. Він лише повільно повернув голову назад і спокійно подивився на короля.

Рейган миттєво став між ними.

- Тримайте себе в руках, Ваша Величносте, - твердим голосом промовив він, стримуючи Каеля рукою. - Ми ще не все дізналися.

Каель важко дихав. Його кулаки були стиснуті так сильно, що побіліли кісточки пальців.

- Якщо він ще хоч слово скаже про мою дружину в такому ключі...

- Саме тому він має говорити, а не мовчати зі зламаною щелепою.

Король Корденії повернувся до Деймона. Його голос знову став рівним і крижаним.

- Хто ще знав про цей план? Назви всі імена. Починай із тих, хто був найближче до тебе.

- Лише я.

- Запитаю по іншому. Назви всіх, хто будь-коли був причетний до змови. Неважливо, на якому етапі, у якому плані чи яку роль вони виконували. Усі імена.

І тоді імена полилися рікою. Він називав дворян, чиновників, військових, купців, посильних, шпигунів, найманців і навіть тих, хто лише раз передав листа чи сховав когось у своєму маєтку. Біля кожного імені одразу додавав роль, місце зустрічі, спосіб зв’язку, суми грошей або доручення, які отримувала людина. Кайрен уже не встигав все занотовувати. Чорнило розмазувалося по сторінках, перо скрипіло, але Деймон не робив пауз. Його рівний голос лунав без жодної емоції, ніби він читав напам’ять давно завчений список.

- Повільніше! - нарешті не витримав Кайрен, перегортаючи вже третій списаний аркуш. - Я не встигаю.

Полонений трохи сповільнився. Коли нарешті замовк, на столі лежала ціла стоска списаних аркушів. Каель повільно взяв верхній лист і швидко пробігся очима по переліку. Його обличчя дедалі більше хмарніло.

- Неможливо... - промовив він. - Це значно більше людей, ніж ми могли собі уявити.

Рейган мовчки дивився на записи. Тепер стало зрозуміло, чому змова виявилася такою небезпечною. Вона роками проростала в саме серце королівств, охопивши майже кожну їх ланку. І лише зараз, завдяки еліксиру правди, вони вперше побачили її справжній масштаб.

Коли з допитом було завершено Кайрен пішов провідати Аліку. Він не бачив її вже годин дванадцять і сподівався, що за цей час дівчина вже відновиться і прокинеться.

Діставшись до її покоїв, він злегка постукав і відчинив двері. У кімнаті панував напівморок. Штори були запнуті, приглушуючи яскраве денне світло, а на столику біля ліжка тихо горіла свіча. Аліка лежала нерухомо, вкрита легкою ковдрою. Її обличчя вже не було таким блідим, як раніше, дихання стало рівним і спокійним.

Поряд, у кріслі, дрімала служниця, почувши, як відчинилися двері, вона одразу розплющила очі.

- Ваша Світлосте, - привіталася жінка і присіла в кніксені. - Не хвилюйтеся, найгірше вже позаду.

Кайрен перевів погляд на Аліканту.

- Вона прокидалася?

Жінка похитала головою.