Розділ 52. Цілісна картинка

Аліканта

Аліка крізь сон чула, що хтось клопочеться над нею, але розплющити повіки і подивитися хто це робить не було сил. Свідомість то вислизала, то знову з’являлася. А в якусь мить її накрила звична хвиля видіння.

Звичний палац із її видінь. Кімната принцеси Ріани, вона лежить на постелі і голосно кричить від болю.

- А-а-а!..

Її розпачливий крик пролунав так голосно, що Аліканта здригнулася. По обличчю принцеси струменів піт, чорне волосся прилипло до чола, а дихання було уривчастим і важким. Навколо неї метушилися повитухи. Одна змочувала рушники у великому мідному тазику з водою й обережно прикладала їх до чола Ріани. Інша підтримувала її за плечі. Третя швидко змінювала закривавлені простирадла.

- Дихайте, Ваша Високосте... ще трохи... - благала одна з жінок.

- Сили вам... ще один потуг...

Ріана похитала головою, ледве стримуючи новий крик.

- Я... більше... не можу...

- Можете! Заради дитини!

Нарешті до крику матері приєднався ще один дитини.

- Вітаю, Ваша Високосте, у вас народилася прекрасна принцеса.

Ріана, виснажена довгими пологами, повільно відкинулася на подушки й заплющила очі. Її груди важко здіймалися від кожного вдиху, а на блідому обличчі нарешті з’явилася ледь помітна, щаслива усмішка.

- Донечка... - ледве чутно прошепотіла вона.

Повитуха обережно поклала новонароджену їй на груди. Маленька дівчинка майже одразу перестала плакати, ніби відчула тепло матері. Її крихітні пальчики стиснули край сорочки Ріани. Принцеса розплющила очі й завмерла, дивлячись на дитину так, ніби весь інший світ перестав існувати.

- Яка вона... гарна... - зі сльозами усміхнулася Ріана.

Біля дверей відразу з’явився її чоловік і, не дочекавшись дозволу, швидко увійшов до кімнати. Повитухи хотіли було його зупинити, але, побачивши погляд принцеси, відступили. Чоловік опустився навколішки біля ліжка. Його руки ледь помітно тремтіли. Він обережно торкнувся долоні Ріани, а потім поглянув на доньку.

- Вона... схожа на тебе, - хрипко промовив він.

- Ні... На тебе. Поглянь... у неї твої очі.

Еріон нахилився й ніжно поцілував її в чоло.

- Дякую...

- За що?

- За найцінніший подарунок у моєму житті.

Аліканта мимоволі усміхнулася, спостерігаючи за цією сценою. А тоді картинка змінилася. Вона побачила різанину у палаці. Крик Ріани знову пройшовся коридорами палацу, але тепер він більше скидався на розпач.

На мармуровій підлозі лежало тіло її батька і чоловіка, скривавлене і жорстоко порубане мечем. Принцеса почула важкі кроки, що наближалися. Вона повинна була врятуватися і заховати свою дитину. Кинулася до дитячої, схопила згорсток і кинулася бігти коридорами палацу. Її наздоганяли і в останню мить вона активувала портал і зникла в ньому. Останнє що дівчина роздивилася це руку нападника, яку прикрашало татуювання змії.  

Далі картинка стала розмитою, і Аліка наче виринула із видіння. Спробувала знову розплющити повіки, але вони її не слухали. Можливо свідомість ще хотіла їй щось показати, тому слухняно поринула у зцілюючий сон. Скільки часу минуло дівчина не знала, але коли знову прокинулася, то перед очима з’явилося ще одне видіння.

Маленька хатка на окраїні лісу, двоє людей середнього віку хитають у колисці дитину Ріани, а сама жінка порається по господарству. Навіть дивно було бачити принцесу в такому вигляді.   

- Спить? - тихо запитала.

- Як янголятко, - усміхнувся літній чоловік, не припиняючи легенько похитувати дитину.

- Слава богам... - прошепотіла Ріана й полегшено видихнула.

Літня жінка підійшла до неї й лагідно торкнулася плеча.

- Доню, ти сама майже не відпочиваєш. Іди хоч трохи поспи.

Ріана похитала головою.

- Не можу.

- Чому?

Принцеса опустила очі.

- Боюся заплющити їх... Раптом прокинуся, а дочки не буде.

Жінка мовчки обійняла її.

- Тут ніхто не знайде маленьку.

- Ви не можете цього знати...

- Можемо. Наш дім прихований старою магією. Навіть досвідчений маг не знайде його без провідника.

Ріана кивнула, але тривога з її обличчя не зникла. Вона підійшла до колиски й обережно взяла донечку на руки. Маленька одразу розплющила очі й тихенько усміхнулася матері. Принцеса притиснула її до грудей.

- Пробач мені... - ледь чутно прошепотіла вона. - Я не змогла дати тобі життя в палаці. Але тепер... тепер ніхто нас не розлучить.