Розділ 51. Головне вистояти

Кайрен

Кайрен бачив, як Аліканта втратила свідомість. У неї певно було магічне виснаження. Тому спробував відвести зрадника подалі від неї і королеви. Каель відвів свою дружину подалі з місця битви, а Аліка так і залишилася лежати. На мить серце болісно стиснулося. «Тільки живи...»

Та вже наступної секунди він змусив себе придушити всі емоції. Зараз не можна було дозволити навіть миттєвої слабкості. Вхопив меча і рушив а атаку, не даючи ворогу перепочити, обрушив на нього шквал атак. Удар. Ще один. Поворот. Колючий випад. Ватажок відступав крок за кроком, насилу встигаючи блокувати удари. Коли противник був роззброєний, він сформував конструкт, щоб його остаточно паралізувати, але голова зрадників виявився прудкішим, бо кинув у Кайрена темним згустком. Чоловік виставив магічний захист, але той не витримав і Кайрена відкинуло на кілька метрів до стіни, об яку він боляче вдарився спиною і потилицею.

- Прокляття, - прошипів.

Спробував піднятися, але біль прошив все тіло, а з носа потекла кров. Почав зі свого місця формувати згусток магії, щоб запустити у зрадника, але на нього знову обрушилася хвиля голок, які впивалися в його захист, який з кожним разом все слабшав і слабшав. Кайрен навіть подумати не міг, що його суперник виявиться таким могутнім магом. Незважаючи на біль, все таки встав на ноги і знову схопився за меч. Майже вся магія йшла на захист, і резерв вже закінчувався. Голова зрадників також вхопився за зброю і напав перший, відтісняючи Кайрена до стіни градом ударів. Чоловік відчув, що вже не витримує, магія майже закінчилася, а все тіло ломило від болю. На тілі знову і знову з’являлися рани, нанесені мечем.

В якусь мить вже прощався із життям, але потужний магічний сплеск відкинув зрадника в сторону і поки той не встиг отямитися один із воїнів надягнув на нього блокуючі магію кайданки.

Кайрен полегшено видихнув і підвів голову. За кілька кроків від нього стояв Каель.

- Дякую, Ваша Величносте.

Король лише кивнув, і віддавав накази воїнам. Тим часом Дорейн, незважаючи на власні рани, майже біг до місця, де лежала Аліканта. Його камзол був розірваний, на плечі темніла свіжа рана, а по щоці стікала тонка цівка крові. Кожен рух завдавав болю, але він ніби не помічав цього. Опустився біля дівчини на коліно.

- Аліко... - покликав він.

Відповіді не було. Її вії навіть не здригнулися, а обличчя залишалося неприродно блідим. Чоловік обережно торкнувся її шиї, шукаючи пульс. Відчувши слабкі, але рівні удари серця, він полегшено видихнув.

- Жива...

Не вагаючись більше ні секунди, просунув одну руку під її плечі, другу - під коліна і бережно підхопив Аліканту на руки. Відчув як рана на боці запульсувала і стала ще сильніше кровоточити, але зараз важливо було витягнути дівчину з поля бою, а тоді дбати про власні рани. Проминаючи вхід до бальної зали помітив запеклу бійню, де ще пів години тому танцювали танці і веселилися. Мармурова підлога була забризкана кров’ю. Подекуди вона збиралася в темні калюжі, у яких відбивалися розбиті кришталеві люстри. Розкішні столи лежали перекинуті, срібний посуд був розкиданий по всій залі, а дорогі гобелени палали, повільно осипаючись попелом.

Посеред залу ще тривала запекла сутичка. Королівські гвардійці, прикриваючись щитами, тіснили останніх змовників до стіни. Повітря раз по раз спалахувало від магічних атак, дзенькіт мечів змішувався з криками поранених і короткими наказами командирів.

На сходах цілителі вже надавали допомогу тим, кого вдалося врятувати. Хтось тихо стогнав від болю, хтось мовчки дивився в стелю, ще не вірячи, що залишився живим. Дорейн ковзнув поглядом по цьому моторошному видовищу і його серце стиснулося. Скільки жертв лише через бажання однієї людини захопити владу.

Чоловік доніс Аліканту до її кімнати і дуже обережно поклав на м’яку постіль, намагаючись не завдати їй навіть найменшого дискомфорту. Її обличчя залишалося блідим, а дихання поверхневим, хоча й рівним. Дорейн присів поруч і на мить затримав погляд на її обличчі. Обережно прибрав пасмо волосся, що впало на чоло, перевірив температуру шкіри, потім знову торкнувся зап’ястка. Пульс був слабким, але відчувався. Різкий біль у боці змусив його скривитися. Притиснув долоню до рани й лише тепер помітив, що кров уже просочила увесь бік камзола. Та часу на себе він усе ще не мав. Рішуче підвівся, відчинив двері й звернувся до двох вартових, які вже зайняли свої місця біля покоїв.

- Негайно приведіть цілителя палацу.

Кайрен повернувся до кімнати й зачинив двері. Знову сів біля ліжка, не зводячи погляду з Аліканти. У кімнаті запанувала тиша, яку порушувало лише її тихе дихання та приглушений гуркіт, що ще долинав із далеких крил палацу, де воїни остаточно приборкували наслідки заколоту.

Чоловік схилив голову, відчуваючи, як із кожною хвилиною сили залишають його, але він уперто не дозволяв собі розслабитися. Поки цілитель не скаже, що життю Аліканти нічого не загрожує, він не зробить і кроку від її ліжка.

Час ішов, а цілитель все не з’являвся і у Кайрена почав вриватися терпець. І коли нарешті лікар з’явився, то зустрівся із розлюченим поглядом Дорейна.

-  Нарешті, - злісно прошипів.

- Ваша Світлосте... я...

- Я наказав привести тебе негайно.