Розділ 40. Ревнощі

Кайрен

Кайрену все менше і менше подобався цей тип, що всю вечерю не зводив погляду з Аліканти. Було у ньому щось таке слизьке і неприємне. Чи можливо в чоловіку говорили банальні ревнощі? Те що Аліка йому подобалася як жінка він уже визнав і досить давно почав ловити себе на тому, що шукає її погляд у натовпі, помічає момент, коли вона входить до кімнати, і мимоволі звертає увагу на дрібниці, які раніше ніколи б не зацікавили його. Наприклад, яка чарівна в неї усмішка, а цей блиск в очах, коли вона розгадує чергову загадку або розв’язує проблему. На те, як вона нервово закушує губу, коли над чимось замислюється або намагається приховати хвилювання. І це було погано, бо Кайрен звик контролювати себе, включаючи думки, емоції, бажання. Але поруч з Алікантою цей контроль починав тріщати по швах і вислизав крізь пальці. Скільки разів він хотів її поцілувати? Три? Чотири? Після всього, що сталося останнім часом, він уже давно збився з рахунку. І щоразу щось ставало на заваді. То хтось недоречно з’являвся поруч, то виникала чергова небезпека, то сама Аліканта вислизала з його рук раніше, ніж він наважувався зробити останній крок. Наче сама доля вирішила випробувати його терпіння. Кайрен перевів погляд на дівчину, а вона поглядала то на нього, то на цього незнайомця, що крокував до них.

- Прекрасна леді! – ввічливо поклонився чоловік. – Дозвольте представитися лорд Генрі Бактед, особистий помічник Його Величності.

- Леді Аліканта Верей, фрейліна королеви.

Дівчина присіла в реверансі і подала руку аби цей слизький лорд доторкнувся до неї губами.

- Я весь вечір не міг відвести очей від вашої вроди, ви найчарівніша леді в цьому залі.

-  Ви перебільшуєте, лорде Бактед.

- Анітрохи. Навпаки, боюся, що навіть не зміг повною мірою передати своє захоплення.

Кайрен бачив як порожевіли щоки Аліки і його охопила лють. Кожне слово Генрі звучало бездоганно ввічливо, але саме це дратувало ще більше. Він поводився так, як і належало придворному аристократу: галантно, стримано, з тією особливою чарівністю, яка зазвичай легко підкорювала людей. Аліка, здається, цього не помічала. Або просто намагалася бути ввічливою. Вона усміхнулася у відповідь, і цього вистачило, щоб Кайренові захотілося вдарити Генрі. Бажано чимось важким. Він зробив ковток вина, потім ще один. Не допомогло. Тим часом Генрі продовжував розмову.

- Сподіваюся, Корденія вже встигла справити на вас гарне враження?

-  Вона дуже красива, - щиро відповіла Аліка.

- Радий це чути. Але, гадаю, сьогодні ввечері столиця має серйозну конкурентку.

Щоки дівчини знову злегка порожевіли, а на губах з’явилася збентежена усмішка, і це стало останньою краплею. Кайрен поставив келих на стіл трохи голосніше, ніж дозволяли правила етикету. Звук вийшов негучним, але достатньо виразним, щоб привернути увагу. Генрі нарешті перевів на нього допитливий погляд. Кілька секунд тривала ця боротьба. Генрі витримав погляд Кайрена лише мить, а потім його усмішка стала трохи ширшою, наче він усе зрозумів і це лише погіршило ситуацію.

- Перепрошую, леді Аліканто, але я маю поставити вам одне запитання.

- Яке саме? - насторожилася вона.

- Чи подаруєте ви мені перший танець цього вечора?

На кілька секунд запала тиша. Аліка завмерла. Музиканти саме почали нову мелодію, і перші пари вже виходили на середину зали. Відмовити без поважної причини було б неввічливо, а погодитися... Ні, Кайрен цього не допустить. Вона вже відкрила рота, щоб відповісти, і чоловік не витримав.

- На жаль, ви запізнилися, - вийшло сказати холодним тоном.

Обоє повернулися до Кайрена, а той повільно наблизився до дівчини й спокійно подивився на Генрі.

- Леді Аліканта вже обіцяла цей танець мені.

Аліка дивилася на нього широко розплющеними очима, в яких так і читалося. Що? Вона нічого такого не обіцяла. Генрі здивовано підняв брову.

- Справді?

- Саме так, - збрехав навіть не кліпнувши.

Генрі перевів погляд на Аліку, і тепер уже обидва чоловіки дивилися на неї, мовчки очікуючи підтвердження.

- Якщо лорд Кайрен справді запросив вас раніше, - чемно промовив Генрі, хоча в його голосі відчувалося розчарування, - то я не маю права претендувати на цей танець.

Кайрен лише коротко кивнув, ніби питання було давно вирішене. Аліка перевела погляд з одного на іншого, потім на музикантів, які вже грали перші такти танцю, а тоді знову на Кайрена, який простяг до неї долоню.

- Леді?

У його очах промайнув знайомий виклик. Наче він чудово знав, що після цього на нього чекає серйозна розмова. Аліка ледь звузила очі, але вклала свою долоню в його руку, а пальці Кайрена міцніше зімкнулися навколо її долоні, ніби він боявся, що вона передумає й утече.