Розділ 38. Приїзд до Корденії

Аліканта

Після другого порталу подорож продовжилася вже каретою. Поки що дорога нічим особливо не відрізнялася від краєвидів Равалора. За вікном пропливали зелені пагорби, невеликі гаї та золотисті поля, які хвилями колихалися під вітром. Сонце повільно піднімалося все вище, заливаючи землю яскравим світлом.

Аліка сперлася плечем на м’яку спинку сидіння й задумливо дивилася у вікно. Перед очима досі стояли уривки останнього видіння. Сивий чоловік, темноволоса дівчина, загадкові прикраси з фіолетовими каменями... Чим більше відповідей знаходилося, тим більше з’являлося нових запитань.

Якщо прикраси були створені для тієї дівчини, то ким вона була насправді? Її далекою родичкою? Однією з предків? І чому спогади про неї намагалися приховати? І ще та особливість про істину господиню прикрас і про те, що брошка показує видіння лише кровним родичам цієї Ріани. Виходить, якщо Аліка бачила видіння, то це означає, що вони родичі? Чи це простий збіг? А ще цей медальйон, який її слухає і не шкодить, руни, які бачить лише вона.

- Ти така задумлива, Аліканто, - почувся голос Сесілії.

Фрейліна сиділа навпроти й уважно спостерігала за нею.

- І справді, про що замислилася? – запитала Діана.

- Ми їдемо до Корденії. Кажуть, це одне з найкрасивіших королівств на материку. Про це і думаю.

- Ти там уже була?

- Ні, але багато чула.

- Говорять, що особливо гарна столиця, там будинки оздоблені білим каменем, а вулиці потопають у квітах, - защебетала Сесілія.

- І справді схоже на казку.

Карета підстрибнула на нерівності дороги і дівчата на мить замовкли. Минуло ще кілька годин, перш ніж навколишній краєвид почав змінюватися. Пагорбів ставало менше, а широкі рівнини поступово поступалися місцем виноградникам. Довгі рівні ряди лоз тягнулися аж до горизонту. Між ними виднілися невеликі будиночки з червоними дахами, а подекуди працювали селяни, збираючи достиглі грона.

- Ось тепер ми точно в Корденії, - замріяно промовила фрейліна. – Краса неймовірна.

Аліка теж подалася вперед. Удалині, на вершині пагорба, майорів прапор із золотим сонцем на блакитному тлі. Це був в’їзд до столиці. Місто розкинулося в широкій долині, оточеній зеленими пагорбами та виноградниками. На відміну від суворого й величного Равалора, столиця Корденії здавалася світлою та живою. Більшість будинків були зведені з білого каменю, який сяяв під сонячними променями, широкі вулиці розходилися від центральної площі, уздовж них росли кипариси, квітучі магнолії та трояндові кущі, що наповнювали повітря солодким ароматом. На балконах майже кожного будинку звисали каскади яскравих квітів - рожевих, помаранчевих, фіолетових і білих. Навіть здалеку було видно численні фонтани.  На вулицях вирувало життя. Навіть із такої відстані Аліка бачила натовпи людей, торговців із барвистими наметами, музикантів і вуличних артистів. Місто здавалося веселим і безтурботним.

- Ого... - тільки й змогла видихнути Діана.

Аліканта мовчки кивнула. Після похмурих замків, стародавніх фортець і суворих кам’яних стін Равалора столиця Корденії більше нагадувала сторінку з казкової книги. Вони в’їхали на територію королівського палацу, який стояв на природному підвищенні та нагадував справжній витвір мистецтва. Світлі башти здіймалися до неба, а їхні золоті шпилі сяяли так яскраво, що їх можна було помітити за багато кілометрів. Великі вітражні вікна відкидали різнокольорові відблиски, а навколо палацу простягалися розкішні сади з мармуровими альтанками та ставками. Біля входу їх вже зустрічав король та королева. Король Корденії був високим чоловіком років сорока п'яти з темним волоссям, у якому лише де-не-де сріблилася сивина. Його постава випромінювала впевненість людини, яка звикла керувати державою. Поряд стояла королева - витончена жінка в сукні кольору шампанського, оздобленій золотистою вишивкою.

Щойно Каель та Алія вийшли з карети, то обмінялися легкими кивками.

- Ласкаво просимо до Корденії, - промовив король Рейган. – Сподіваюся дорога вас не втомила.

- Дякуємо, Ваша Величносте. Ми чудово добралися, дуже вдячні за відкриті портали.

- Накажу слугам занести ваші речі у кімнати, а фрейліни королеви проведуть вас до покоїв. Сподіваюся побачити вас на вечерю.

- З радістю прийдемо. Дякуємо за гостинність, - відповів король Каель.

Після обміну ввічливими кивками Їхні Величності попрямували до палацу. За ними рушили найближчі радники та охоронці, тоді як решта почту залишилася на подвір’ї, керуючи розвантаженням багажу та розміщенням гостей. Слуги вже метушилися біля карет, обережно переносячи скрині, дорожні сумки та численні коробки. Аліканта востаннє озирнулася на подвір’я, а потім піднялася широкими мармуровими сходами до палацу.

Служниця зупинилася біля високих двостулкових дверей із білого дерева, оздоблених тонким золотим різьбленням.

- Це ваші покої, леді.

Дівчина подякувала й штовхнула двері. Переступивши поріг, вона на мить завмерла. Кімната була майже вдвічі більшою за її покої в Равалорі. Простір наповнювало тепле сонячне світло, яке лилося крізь величезні аркові вікна від підлоги до стелі. Легкі напівпрозорі фіранки кольору слонової кістки колихалися від літнього вітерця, впускаючи до кімнати аромат квітів із саду.