Розділ 36. Подорож лабіринтом

Аліканта

Поворот, ще один поворот, потім ще і ще. Аліканта йшла навмання, але відчувала, що рухається в правильному напрямку. В якусь мить вона помітила вдалині якесь світло і рушила до нього. Перед очима відкрилася картинка. Знайомий зал у її будинку дитинства, мама і тато сидять на дивані і тихо розмовляють.

- Ми більше не можемо це приховувати, - тихо промовив батько.

- Вона ще дитина, - заперечила мама. - Занадто мала для такої правди.

- А якщо дар прокинеться раніше?

Мама опустила погляд. І тут Аліка помітила ще дещо. Під великим обіднім столом ховалася маленька дівчинка років десяти. Вона сиділа, підібгавши ноги, і старанно прислухалася до кожного слова дорослих. Сама Аліка. Довге руде волосся було заплетене в недбалу косу, на колінах лежала книжка, яку вона недавно не читала, але зараз була повністю захоплена розмовою батьків.

- Ми обіцяли, що скажемо їй лише тоді, коли виповниться вісімнадцять, - продовжила мама.

- Якщо до того часу буде кому говорити, - гірко відповів тато.

У кімнаті запала важка тиша. Маленька Аліка ще більше притиснулася до ніжки столу.

- Вони знову нас шукають? - нарешті запитала мама.

Тато повільно кивнув.

- Учора я бачив одного з них біля ринку.

У мами зблідло обличчя.

- Ти впевнений?

- Так.

Вона прикрила очі.

- Я думала, ми відірвалися від них багато років тому.

- Від них неможливо втекти назавжди.

Серце дорослої Аліки пришвидшилося. Вона відчувала, що зараз почує щось надзвичайно важливе. За столом маленька Аліка здивовано насупилася, явно не розуміла, про що йдеться, але старанно запам’ятовувала кожне слово. І раптом під її ногою скрипнула дошка підлоги. Батьки миттєво повернули голови.

- Аліко! - суворо промовив тато.

Маленька дівчинка завмерла і повільно вилізла з-під столу і винувато опустила голову.

- Я просто проходила повз...

- Під столом? - підняв брову батько.

- Ну... так вийшло.

Навіть мама ледь стримала усмішку, батько похитав головою і поманив доньку до себе, а коли вона підійшла, посадив її поруч.

- Підслуховувати недобре.

- Я знаю, - пробурмотіла дівчинка.

Батьки переглянулися.

І саме в цю мить картинка здригнулася, світло навколо почало мерехтіти, обличчя батьків розпливалися, немов намальовані на воді. Та перед тим, як видіння почало зникати, доросла Аліка почула мамин голос.

- Шукай прикраси…

Після цих слів усе розчинилося в темряві. Аліка відчула як її душа повертається в тіло, але втома була настільки великою, що дівчина відразу заснула.

Прокинулася від легкого дотику до її волосся. Ледве розплющила повіки, і ледве не закричала. Вона що заснула у кімнаті Кайрена? Судячи по тому, що саме чоловік проводив рукою по її голові, то це і справді так було. Різко сіла і озирнулася навколо, все ще сподіваючись, що це все сон. Але Кайрен нікуди не зник, а на підтвердження своєї справжності ще і заговорив.

 - Доброго ранку.

- Скільки я спала?

- Десь чотири години.

- Чотири години?! Але чому ти мене не розбудив?

- Ти провела в лабіринті шість годин, була виснажена, тобі потрібно було відпочити.

- Все одно треба було мене розбудити, - пробурмотіла вона.

- Навіщо?

- Тому що... тому що це незручно! – прошепотіла.

- Для кого?

Вона розгублено замовкла, а Кайрен сперся ліктем на підлокітник крісла і спокійно додав:

- Ти виглядала виснаженою. Я не бачив сенсу тебе будити, - його слова прозвучали просто, без жодного натяку чи прихованого змісту.

- Але що подумають інші фрейліни, коли зрозуміють, що я не ночувала з ними в кімнаті.

- Скажеш, що чергувала біля покоїв королеви.

- А якщо правда випливе? – запанікувала.

- Вони не посміють запитувати таке в королеви, - заспокоїв чоловік.

- Але… але…

- Аліко, заспокойся. Ще досить рано, всі прокинуться десь за години дві. Ти ще встигнеш непомітно повернутися до своєї кімнати.

- І справді, маєш рацію.

Дівчина швидко підхопилася на ноги і почала приводити одяг і волосся до ладу. Провела долонями по зім’ятій сукні, намагаючись хоч трохи розгладити складки, потім заходилася поспіхом заплітати волосся. Пальці плуталися у пасмах, а через хвилювання виходило лише гірше. Кайрен мовчки спостерігав за цим видовищем.

- Ти поводишся так, ніби нас застали за чимось забороненим.