Розділ 34. Видіння

Аліканта

Молода жінка біжить темними коридорами чи то палацу, чи просто великого будинку, раз у раз озираючись і міцніше притискаючи до грудей загорнутий у світлу тканину згорток. Її дихання збивається, а серце шалено калатає. За спиною лунають все більш чіткі кроки важких чобіт. Вона різко звертає за ріг і завмирає, прислухається, а тоді знову рушає вперед.

- Швидше... Треба встигнути... - ледве чутно шепоче вона.

Згорток у її руках ворушиться. З-під тканини визирає крихітна дитяча долонька. Немовля тихенько схлипує, і жінка одразу притискає його ближче.

- Тихо, моя маленька, тихо. Ще трохи.

Попереду з’являються важкі дерев’яні двері. Вона штовхає їх плечем і опиняється на вузьких гвинтових сходах. Ноги тремтять від утоми, але вона не зупиняється. Спускається все нижче й нижче, поки не відчуває вогкість підземелля. Раптом зверху долинає чоловічий голос:

- Вона десь тут! Перекрийте всі виходи!

Жінка здригається. У її очах спалахує відчай, але лише на мить. Вона дивиться на дитину, і відчай змінюється рішучістю.

- Ні, - прошепотіла вона. - Тебе їм не віддам.

У руці незнайомки спалахує знайомий амулет з фіолетовим каменем. Повітря навколо здригається, а попереду, там, де ще секунду тому була глуха стіна, починають проступати обриси порталу.

Видіння різко переривалося і одночасно з цим Аліку викинуло з переходу. Встояти на ногах вона не змогла, тому приземлилася прямо на землю, боляче вдарившись колінами і ліктями. Підняла погляд і побачила, що на неї зглядаються усі присутні. Лише Кайрен миттю підбіг і допоміг піднятися.

- Ти як? – запитав тихо.

- Нормально.

- Якби знав, що ти не вмієш виходити з порталів, то чекав би тебе з обіймами аби вчасно зловити, - спробував пожартувати чоловік.

Аліка жарт не оцінила, досі була під враженням від побаченого. Вона вже не розуміла, що це було. Чи спогад, чи просто чиєсь минуле, чи щось, що пов’язане з її родиною. Хто була та жінка з дитиною? Таємниці все збільшувалися і збільшувалися, а розгадок на них не було. Все це нагадувало розкиданий пазл, який ніяк не хотів складатися в загальну картинку.

До неї підійшла королева.

- Ти впевнена, що почуваєшся добре? – м’яко запитала вона.

У її голосі відчувалася щира турбота.

- Так, Ваша Величносте. Просто трохи запарочилася голова.

Королева уважно подивилася на неї, ніби намагалася зрозуміти, чи говорить дівчина правду, але зрештою лише кивнула.

- Якщо щось знадобиться, звертайся.

Подякувавши, Аліканта рушила слідом за іншими в бік таверни, де загін мав провести ніч перед подальшою дорогою. Невелика будівля стояла на краю селища. З її вікон лилося тепле жовте світло, а з прочинених дверей долинав запах свіжого хліба, смаженого м’яса та пряних трав. Після довгого дня це здавалося справжнім подарунком.

Вечеряти королівська родина піднялася в свою кімнату, а Аліка залишилася внизу разом з іншими фрейлінами. Дівчата без упину гомоніли ділячись своїми враженнями про перехід порталом, для більшості це був перший досвід.

- А мені здалося, ніби я лечу серед зірок! - захоплено розповідала одна з фрейлін.

- Зірок? Я взагалі нічого не бачила. Тільки кольорові смуги перед очима, - заперечила інша.

- Мені стало так страшно, що я весь час заплющувала очі.

За столом вибухнув сміх.

- І даремно! Треба було дивитися. Це ж неймовірно!

Аліка мовчки колупала виделкою вечерю, лише зрідка підтримуючи розмову короткими фразами. На відміну від інших, її думки були далеко від веселих обговорень. Вона знову й знову поверталася до побаченого видіння.

- Аліко, а ти що бачила? - раптом поцікавилася Діана, помітивши її задумливість.

Декілька пар очей одразу звернулися до неї. Дівчина напружилася.

- Нічого особливого, - швидко відповіла. - Просто дивне мерехтіння.

Брехня прозвучала не надто переконливо, але, на щастя, дівчата були надто захоплені власними історіями, щоб допитуватися далі.

- А ви бачили який лорд Кайрен джентльмен, відразу кинувся на допомогу. Якби я хотіла щоб і мені так допоміг, - замріяно промовила Сесилія.

- І справді, Аліко. А ти що відчуваєш? Рада?

- Безмежно, - коротко відповіла, навіть слухати цю розмову вже набридло, не те щоб ще брати в ній участь.

Обвела поглядом зал, шукаючи Кайрена. Той сидів у центрі зали, оточений відданими йому людьми і про щось з ними розмовляв. А тоді наче відчув її погляд і обернувся. Лише на мить їхні погляди перетнулися, але і цього вистачило, щоб чоловік зрозумів, що Аліка хоче з ним поговорити. Злегка кивнув головою в сторону кімнат. Дівчина зрозуміла натяк і першою рушила в потрібному напрямку.

Майже дійшла до виходу з їдальні, як почала глухий звук падіння чогось важкого на підлогу. Обернулася і подачила як Діана у спокусливій позі лежить біля перекинутого стільця.