Розділ 33. Портал

Аліканта

Розгорнула аркуш з символами і стала вдивлятися у них. Як говорила мама потрібно шукати значення зашифровані в малюнку. Ось ці хвилясті вертикальні лінії вогонь, горизонтальні – вода. Так, наче схоже. Що ще? Скільки не вдивлялася не могла розшифрувати. Одного видіння замало, потрібно ще одне. Але поринати в лабіринт пам’яті повторно сил уже не було. До того ж не скоро їй доведеться знову цим зайнятися, бо разом з королівською родиною вирушає в сусіднє королівство і потрібно до цього підготуватися.

Останні підготування пройшли швидко, і попереду на них чекала довга дорога, яку, щоправда, вдасться трохи скоротити за допомогою порталів. З Кайреном вони так і не змогли поговорити. Він був надто заклопотаний від'їздом та безпекою королівської родини, постійно зникаючи то на нарадах із начальниками варти, то перевіряючи охорону, то узгоджуючи маршрут подорожі. Аліка бачила його лише здалеку. Іноді їхні погляди випадково зустрічалися, але ті короткі миті одразу губилися серед метушні останніх днів. Щоразу їй здавалося, що він хоче щось сказати, але поруч неодмінно опинявся хтось із радників або охоронців, і нагода зникала.

На світанку внутрішній двір палацу був наповнений людьми. Слуги вантажили скрині у карети, воїни займали свої місця, маги перевіряли кристали для порталів. Повітря було прохолодним і свіжим, а над баштами ще висів легкий ранковий туман.

Аліканта стояла поруч з королевою, намагаючись не показувати хвилювання. Подорож мала тривати кілька тижнів, і хоча офіційно це був дружній візит до сусіднього королівства, усі розуміли, що за люб'язними усмішками правителів ховаються політичні домовленості та складні переговори.

- Ти виглядаєш так, ніби нас відправляють на страту, - тихо засміялася Алія.

- Я хвилююся за вашу безпеку, Ваша Величносте. Подорож буде нелегка.

- Знаю. Але інтереси королівства передусім.

На подвір’я вийшов Кайрен, як завжди зібраний, спокійний і незворушний. Темний плащ приховував більшу частину його обладунку, а на поясі висів меч. Він упевнено рухався між вартовими, перевіряючи останні приготування. На мить його погляд знайшов Аліку, але цього вистачило, щоб серце знову зрадницьки прискорилося. Кайрен ледь помітно кивнув їй і відразу повернувся до розмови з одним із вартових, а тоді дав сигнал, щоб готувалися до від’їзду. Король зайняв одну карету із королевою, а Аліканту посадили в  іншу, разом із фрейлінами.  

Кортеж рушив в дорогу,  Спочатку за вікном пропливали охайні будинки столиці, широкі вулиці та галасливі ринки, але поступово міські краєвиди змінилися зеленими луками та густими лісами. У кареті було тіснувато. Фрейліни то перешіптувалися між собою, то жваво обговорювали майбутній візит до сусіднього королівства. Хтось хвилювався через придворний етикет, хтось мріяв про бали та святкування. Аліка лише зрідка підтримувала розмову, більше дивлячись у вікно.

Думки постійно поверталися до загадкових символів. Вона машинально торкнулася сумки, де лежав складений аркуш. Перед від’їздом Аліка вирішила взяти його із собою, щось підказувало, що він ще знадобиться.

До полудня вони дісталися першого порталу. Величезна кам’яна арка височіла просто серед рівнини. Її поверхню вкривали стародавні руни, а біля підніжжя вже чекали маги, які підтримували роботу переходу. Карети зупинилися, а після кількох хвилин приготувань повітря всередині арки почало мерехтіти сріблястим світлом. Пасажири виходили по черзі, Аліка ступила на кам’яну платформу й мимоволі підняла голову і завмерла, розглядаючи стародавні символи. У пансіонаті їм розповідали, що портали були створені ще за часів перших магів. Більшість знань про них давно загубилася, а сучасні маги лише підтримували роботу того, що залишили попередники.

- Аліканто!

Вона здригнулася. Поруч стояв Кайрен.

- Усе гаразд?

- Так. Просто розглядала руни.

Його погляд ковзнув до арки.

- Давня магія і справді вражає, але нам час уже рушати.

Аліка кивнула і зробила крок у портал.  Вона ніколи не користувалася такими потужними переходами, тому не знала чого очікувати.  Спочатку все було як зазвичай. Сріблясте сяйво огорнуло її з усіх боків, відрізаючи від зовнішнього світу. Зникли звуки голосів, стукіт копит і шелест вітру. Залишилося лише дивне відчуття невагомості, ніби вона пливла крізь густий туман, але за кілька секунд щось змінилося. Повітря навколо раптом стало холоднішим. Дівчина насупилася. Вона вже проходила через невеликі портали й знала, що перехід має бути швидким і майже непомітним. Цей же тривав надто довго. Сріблясте світло навколо потемніло. А перед очима з’явилася картинка…