Розділ 30. Новий рівень стосунків

Аліканта

Аліка бачила, що Кайрен гнівається. Ну звісно, вона його не послухала й ухвалила рішення самостійно. Але ж нічого поганого не сталося. Зрадник навіть не чинив опору під час арешту. Навпаки, ситуація могла значно ускладнитися, якби вони його відпустили. Король точно не зрозумів би такого рішення і, найімовірніше, добряче б висварив Кайрена.

Взагалі-то це їй мали б дякувати, а не дивитися так, ніби вона щойно влаштувала державний переворот. Та чоловік продовжував кидати на неї сердиті погляди, і від цього вона лише сильніше дратувалася. Хоча, якщо бути чесною із собою, сердитися на нього було важко. Особливо коли він дивився на неї своїми неймовірно гарними очима.

І це, мабуть, було найбільшою проблемою. Бо ще зовсім недавно вона помічала в них лише холод і суворість, а тепер щоразу ловила себе на тому, що затримує погляд трохи довше, ніж варто було.

- Аліко, чому ти мене не слухаєш? Вже вкотре порушуєш наказ!

- Бо твої накази інколи безглузді, - відразу випалила вона й схрестила руки на грудях. - Ми спіймали зрадника. У чому проблема?

- Проблема в тому, що ти знову полізла в небезпеку сама.

- Нічого небезпечного там не було, - заперечила.

- Ти цього не знала.

- Знала.

- Не знала.

- Знала! – стояла на своєму.

- Аліко... - його голос став тихішим, але від того ще небезпечнішим. Дівчина вперто підняла підборіддя.

- Усе закінчилося добре.

- Цього разу.

На кілька секунд між ними запала тиша. Дівчина невдоволено відвернулася до вікна. Її дратувало, що він постійно бачить лише ризики. Наче вона маленька дитина, яку потрібно без кінця оберігати.

- Ти поводишся так, ніби я зовсім не вмію про себе подбати, - промовила ображено, її і справді це задівало, що він не бачить у ній достойного воїна.

- Я знаю, що вмієш. Але не потрібно геройствувати там, де це непотрібно.

Кайрен дивився прямо на неї, і в його погляді щось змінилося. Ніби на коротку мить зникла звична холодна стриманість, якою він відгороджувався від усього світу. Залишилося лише щире занепокоєння, яке чоловік навіть не намагався приховати.

Аліка раптом відчула себе незручно. Зазвичай вона без проблем сперечалася з ним, огризалася, доводила свою правоту. Але зараз усі підготовлені аргументи кудись зникли.

- Зі мною все гаразд, - промовила вона.

Він лише похитав головою.

- Цього разу!

- Знову починається... Ти повторюєш одне і те саме, - закотила очі.

- Бо ти не розумієш, - його голос став нижчим і серйознішим. - Ти бачиш лише результат. А я змушений думати про те, що могло статися.

Аліка насупилася, вже відкрила рота, щоб відповісти, але несподівано замовкла. Кайрен зробив крок уперед. Відстань між ними різко скоротилася. Тепер їй довелося трохи задерти голову, щоб дивитися йому в очі. І це була помилка.

- Аліко, - прошепотів, - одного дня твоя впертість доведе мене до божевілля, - на його губах майнула ледь помітна усмішка.

Серце дівчини зрадницьки здригнулося.

- Тоді це твоя проблема, - пробурмотіла вона.

Усмішка Кайрена стала трохи ширшою.

- Саме цього я й боюся.

- Чого?

Він кілька секунд мовчки дивився на неї.

- Що ти вже стала моєю проблемою. Я думаю про тебе, переживаю, намагаюся дбати.

У грудях Аліканти все завмерло і кілька секунд вони просто дивилися одне на одного. І чим довше тривала ця тиша, тим сильніше вона відчувала, як шалено калатає серце, здавалося, ще трохи, і він почує кожен його удар. На щастя чи на жаль, двері раптом різко відчинилися.

- Ваша Світлосте..., голос вартового обірвався на півслові.

Чоловік застиг на порозі, переводячи погляд з Кайрена на Аліку і назад. Надто близько вони стояли, значно ближче, ніж дозволяли правила пристойності. Аліка миттєво відступила на крок, відчуваючи, як щоки зрадницьки спалахують жаром. Кайрен, на відміну від неї, виглядав абсолютно незворушним. Лише в очах на мить промайнуло роздратування через таке невчасне втручання.

- Що сталося? – спокійно запитав він.

- Його Величність, викликає Вас для проведення допиту зрадника.

- Зараз іду. Вільний.

Вартовий поклонився і швидко вийшов геть, а Кайрен знову поглянув на Аліканту, але дівчина, скориставшись цією паузою швидко протараторила:

- Я втомилася і хочу відпочити. Та й і тебе викликає король. Прощай!

І не дочекавшись відповіді кинулася до дверей, подалі від Кайрена і його двозначних слів.