Розділ 26. Розговорити зрадників

Кайрен

Кайрен ледь стримував лють, коли спускався до зрадників в каземати. В нього ще досі стояла перед очима Аліканта, що ввірвалася до його кабінету, налякана, вся мокра, забруднена болотом, її аж трусило. Кайрена її вигляд полоснув по серцю і залишив там слід. А після того що вона розповіла, взагалі охопив жах. Він міг її втратити…

Так, вона стала тією самою занозою в його серці, від якої не можна було позбутися. Минулої ночі він так і не заснув, знову й знову повертаючись думками до неї, а зранку прокинувся втомленим і роздратованим. Саме тому й зірвався. Хотів відгородитися, відштовхнути її, покарати за те, що не виходить із його думок… але зрештою покарав лише себе. Після тієї розмови почувався гірше, ніж будь-коли, і докори сумління не давали спокою. Її слова досі дзвеніли у вухах: Я більше до тебе не прийду.

А раптом вона надумає поринати в лабіринт пам’яті сама. Від самої цієї думки холола кров. Чоловік чудово знав, чим це може закінчитися. Який же він йолоп. Увечері хотів поговорити з нею, вибачитися, але Аліканта прийшла сама. Виснажена, налякана… і водночас неймовірно смілива. Вона не побоялася стати проти двох магів-зрадників. І тепер вони за це заплатять. Він витрусить із них усе. Кайрен змусить їх відповісти за кожну мить страху, яку вони посміли їй подарувати.

Охоронці різко відчинили перед ним важкі двері, і сире повітря камери вдарило в обличчя, але він навіть не поморщився, уже звик до цього запаху і вигляду казематів. За десять років так багато допитів провів, що певно не міг назвати конкретне число. Але зараз ситуація змінилася, бо окрім розслідування державної зради ним рухали і особисті мотиви. Щойно ввійшов відразу побачив двох чоловіків, прикутих до кам’яних стін ланцюгом з одягненими на зап’ястках проти магічними браслетами. Лють прихлинула з подвійною силою. Кайрен повільно підійшов ближче, зупинився на відстані кількох кроків, і мить просто дивився на них, мовби оцінюючи, з чого почати, як саме зламати, щоб вони відчули справжній біль і жах.

- Розказуй, хто ще замішаний у змові! – рикнув.

Але схоже чоловіків це не налякало, бо вони лише глянули зверхньо і мовчали.

- Мовчите значить, тоді я запитаю інакше.

Навколо Кайрена збурилася магія повітря, формуючи вихор, який він запустив у зрадників. Вони потонули в ньому, майже позбавлені повітря. Задихалися, корчилися, але мовчали.

- Говоріть, - його голос прозвучав крізь шум стихії, низько і владно, і вихор на мить стиснувся ще сильніше, змушуючи одного з чоловіків захрипіти, вчепитися пальцями в повітря, ніби це могло врятувати, - або я змушу вас пошкодувати, що досі дихаєте.

Один із них спробував щось сказати, але слова потонули в кашлі, і Кайрен ледь повів пальцями, послаблюючи тиск рівно настільки, щоб той зміг видихнути, але не більше, не даючи ні секунди перепочинку.

- Ми… - прохрипів він, очі його металися, повні страху, - ми не встигли…

- Хто ще? - різко перебив Кайрен, і вихор знову рвонувся, вдаривши ще сильніше.

- Ти не зможеш зупиниш це, - вирвалося в другого, і в його голосі, попри біль, раптом прорізалася дивна впевненість, майже фанатична, - все вже вирішено…

Кайрен нічого не відповів, але зрозумів, що вихор не працює, тому відізвав його назад, формуючи ще потужніший конструкт. Перед очима знову спалахнув образ Аліканти - її тремтячі руки, наляканий погляд, її голос, що зривався, коли вона намагалася пояснити, що почула, і ця пам’ять остаточно зірвала останній клаптик стриманості. Він застосував леза вітру, які могли вмить відтяти будь-яку частину тіла. Жертвою обрав поки що менш поступливого. 

- Якою рукою ти хотів її вбити? – гаркнув, замахуючись конструктом.

Зрадник злякано сахнувся, намагаючись заховати праву руку, але не встиг, бо її вже відтяла магія.

- Називай імена зрадників! – крикнув Кайрен, замахуючись знову лезом. – Інакше будеш позбавлятися і інших частин тіла.

- Іди до біса! Нічого я не скажу! – прохрипів від болю чоловік.

- Як знаєш!

Лезо знову і знову різало його тіло і коли зрадник, стікаючи кров’ю помирав, Кайрен обернувся до іншого.

- То як, будеш говорити? Чи повториш долю свого напарника?

- Буду, тільки не ріжте, - проскавчав.

- Називай імена!

- Граф Морган і віконт Лемборг, це ті, кого я знаю. Є ще охоронці в замку, які і мали пропустити людей, щоб вони вбили короля.

- Де ваш головний?

- Не знаю, присягаюся, не знаю. Він ніколи не говорить де знаходиться.

- Як ви зв’язуєтеся?

- Не знаю. Я ніколи напряму з ним не говорив.

- Не бреши, інакше лезо піде в роботу! – пригрозив Кайрен.

- Ні, будь ласка, не треба! Я правда не знаю. Є якийсь артефакт зв’язку, але де він і поняття не маю.

- Що за артефакт?

- Не знаю! Я його ніколи не бачив.

Кайрен відступив, прибрав магію і рушив на вихід. Більше цей зрадник нічого сказати не зможе, надто дрібний пішак. Зате він отримав досить багато інформації, як для першого допиту.