Розділ 25. Підслухана розмова

Аліканта

Аліка обережно наблизилася до альтанки і прислухалася. Всередині говорили двоє чоловіків, досить голосно, певно не думали, що їх хтось може підслухати під час такої негоди в парку, та і шум дощу серйозно погіршував звуко передачу.

- Я тобі говорю, у нас все підготовлено! Люди уже прибули, зовсім скоро ми зможемо провести їх на територію палацу. Головний буде задоволений.

- Сподіваюся, він уже раз розчарувався в наших людях, не хотілося б і на цей раз підривати його довіру.

- Я тобі говорю. Все пройде гладко. Короля усунемо, ну а королева…

- Жінка вагітна, якось недобре вбивати.

- Це головний вирішуватиме. Вона зрадниця. Якби не ця змія, все вдалося з першого разу, через неї загинуло так багато наших людей, а інших ув’язнили.

В Аліканти закам’яніло все тіло від почутого, а по спині пробіг холодок. Потрібно негайно повідомити про все Кайрена! Але перед цим, вона має підглянути, хто ці люди. Обережно, намагаючись не видати жодного звуку, рушила вбік за кущі, заховалася за ними. Дощ немилосердно періщив, затуляючи своєю пеленою добрий огляд на вхід до альтанки. Заховалася саме вчасно, бо вже за мить звідти вийшли двоє чоловіків. Аліканта їх упізнала, це були придворні аристократи, не надто знатні і впливові, але як виявилося здатні на зраду корони. Вона вирішила перечекати, коли вони підуть, але чоловіки раптом зупинилися і напружилися.

- Ти це відчуваєш? – запитав молодший.

- Так, тут хтось є. Підслуховував нас.

          Він застосував якийсь конструкт і подивився прямо на кущ, за яким ховалася Аліка. Прокляття. Вона з ними не впорається. Двоє озброєних чоловіків з потужною магією. Дівчина обережно покрокувала назад, а тоді щодуху кинулася бігти. Зрадники зреагували миттєво, побігли слідом, запускаючи в неї якісь конструкти. Втікати далі сенсу не було, вона різко пригальмувала, сховавши за деревом почала утворювати бойове заклинання. Кинула ним у чоловіків, але промахнулася, натомість її обсипали цілим потоком крижаних стріл, якби не дерево, що прийняло більшу частину на себе, то Аліка була б уже мертва. Проте здаватися вона не збиралася, послала у відповідь розряд блискавки, чоловіків це дезорієнтувало на мить і вона цим скористалася. Кинула ще один бойовий конструкт, але знову мимо. Почула лайку в себе за спиною, а тоді її окутала крижана хмара концентрованої магії. Врятував вчасно накладений захист, а то пошкодження були б досить серйозними. Обезсилено впала на землю. Резерв закінчувався, якби у неї хоч була при собі якась зброя. Дерево знову піддалося атаці льодяних списів і стріл. Аліка зібрала залишок сил і вже хотіла шпурнути слабеньке бойове закляття, як раптом небо розрізала велетенська блискавка, вона була такою потужною, що стало так ясно наче при сонячній погоді. Аліканта зреагувала миттєво, втягнула в себе частину викинутої енергії, а іншою - підживила своє закляття і цим потужним комбо швирнула в чоловіків. Землю освітив ще один потужний спалах, а зрадників зламаними ляльками розкидало до сусідніх дерев. Дівчина не могла повірити власному щастю. Їй вдалося. Вона обережно покинула свою схованку і оглянула поле бою. Чоловіки не подавали жодних знак життя. Вона їх що вбила? Вперше в житті. Стало страшно і почало нудити, швидко кинулася до палацу, біля входу повідомила охоронцям про зрадників і вони, покликавши ще людей вирушили у вказаному напрямку.

Дівчину ще сильніше затрусило і вона щодуху побігла до Кайрена. Хоч би він був на місці. Мчала вузькими коридорами, ковзаючи по кам’яній підлозі, різко звертаючи за роги, розлякувала зустрічних слуг, які здригалися від її вигляду і поспіхом відступали вбік, а вона краєм свідомості розуміла, що, певно, виглядає зараз як привид - бліда, з розширеними від жаху очима, у змоклому плащі, що обліпив фігуру. Нарешті дісталася до його кабінету, навіть не постукала, а різко відчинила двері, вриваючись усередину так, ніби за нею гналася сама смерть, і лише переступивши поріг, на мить завмерла, хапаючи повітря і відчайдушно шукаючи його поглядом. Він все ще сидів за столом, перебираючи якісь документи. Його очі миттю зупинилися на її обличчі, він напевно хотів сказати щось кілке, але коли побачив в якому Аліка стані, то скоротивши відстань кількома швидкими кроками, зупинився зовсім близько і обережно, але впевнено взяв її за плечі, змушуючи підняти на нього погляд.

- Що сталося? – хвилювання вчувалося в кожному слові.

- Там… в альтанці… вони… змова…я…їх…здається…вони…забрали - вона говорила уривчасто, захлинаючись повітрям, і Кайрен не перебивав, лише трохи сильніше стиснув її плечі, його погляд на мить потемнів, але він швидко зібрався, нахилився трохи ближче.

 - Дивись на мене, - тихіше сказав він, і ця проста фраза дивним чином повернула їй трохи контролю, змусила вдихнути глибше, - Повільно. Розкажи все з початку, кожне слово, яке ти почула, нічого не пропускай.

Поки Аліканта намагалася зібрати думки, він краєм ока вже окинув поглядом двері, легким рухом зачинив їх і встановив захисний бар’єр, щоб жоден звук не вийшов назовні, і лише після цього знову повернувся до неї. Пильно оглянув. Її трусило ще сильніше, з плаща на підлогу стікала вода, волосся прилипло до обличчя. Чоловік мовчки допоміг їй зняти плащ, відклав його вбік, тоді накинув їй на плечі плед і обережно всадив у крісло. Сам присів поруч навпочіпки, взяв її холодні руки у свої й почав повільно, ритмічно розтирати, намагаючись зігріти.

- Тобі краще? – м’яко запитав.