Розділ 22. Підтримка

Аліканта

Перше, що вона побачила, коли прийшла до тями, був напружений погляд Кайрена. Його руки стискали її за плечі, злегка струшуючи, а голос, сповнений тривоги, намагався достукатися до неї й повернути назад. І саме в цю мить Аліканта встигла помітити, як у його очах спалахнули іскорки полегшення, щойно вона остаточно повернулася до реальності. Він сидів надто близько, його подих ледь торкався її щік, мокрих від сліз. Отже, вона плакала не лише там, у спогадах, а й тут, у своєму тілі. Чоловік обережно підняв руку й почав стирати ці сльози, так ніжно й обережно, що Аліканті раптом захотілося, мов тій кішці, податися назустріч цьому дотику й відчути його в повній мірі. Щось таке певно він прочитав в її погляді, бо миттєво відсторонився і сів на досить пристойній відстані.

- Розкажеш, що ти бачила? – запитав Кайрен, уважно вивчаючи її реакцію на його слова.

- Я зрозуміла, чому так реагувала на амулет і відчувала від нього небезпеку, - далі Аліка переповіла чоловіку все що бачила. – Мені цей спогад стерли, аби не було в маленької дитини травми від побаченого. Проте схоже тіло запам’ятало реакцію на цей амулет, і коли я знову з ним стикнулася, то намагалося якось мене попередити про небезпеку.

- Це звісно зрозуміло, - промовив він, задумливо провівши рукою по підборіддю. - Але хіба не дивно, що амулет не зачепив тебе ні тоді, на площі, ні потім, коли ти доторкнулася до нього в маєтку? Таке склалося відчуття, що він відчув в тобі свою господиню, бо ж і заспокоївся в твоїх руках.

- Так, я теж про це думала.

- А якщо цей чоловік знав, що амулет тобі не зашкодить, а спеціально кинув його щоб постраждали інші люди, хотів таким чином налякати твою матір, - висунув теорію Кайрен.

- Хороша думка. Тоді виходить, що цьому незнайомцю щось потрібно було від мами, вона відмовилася це робити або давати і тоді він вирішив показати, що може статися з нею чи зі мною, якщо його вимоги не будуть виконані.

Вона на мить замовкла, а тоді різко випрямилася.

- Мені потрібно знову повернутися в той лабіринт.

- Ні, ти надто втомлена, не можна.

Аліканта стиснула губи, але не відвела погляду.

- Я витримаю.

- Ні, - повторив він уже спокійніше, але ще твердіше, ледь помітно торкнувшись її плеча, ніби заспокоюючи. - Повернемося до цього завтра, коли ти відновиш сили.

Його погляд став м’якшим, але в ньому залишалася незламна впертість.

- Я не дозволю тобі ризикувати собою.

Аліка далі сперечатися не стала. Вона і справді почувалася вимотаною як у фізичному, так і в духовному плані. Не просто було повертатися в минуле і згадувати такі жахливі сцени. Найгіршим було усвідомлення, яке повільно проростало всередині. Холодне, важке, від якого не можна було відвернутися. Вона не могла повірити, що через її матір могли постраждати невинні люди. Це була реальність, у якій були зламані долі й обірвані життя. І серед цього болю були діти. Маленькі, беззахисні, які навіть не розуміли, за що їм довелося платити таку ціну.

Картини знову поставали перед очима, вони були занадто чіткі. Дівчина не могла відвернутися, заплющити очі, варто було лише спробувати, як образи ставали ще яскравішими, ще болючішими, врізаючись у свідомість так, що перехоплювало подих. Її пальці мимоволі стиснулися, нігті вп’ялися в шкіру, але дівчина майже не відчула цього болю. Те, що розривало її зсередини, було значно сильнішим. Ким насправді була її мати… і що це означає для неї самої.

Кайрен бачив її стан, потім обережно притягнув Аліку до себе і погладив по спині.

- Поплач, тобі стане легше, - промовив їй на вушко.

- Я не можу забути ці сцени, - прошепотіла і відпустила себе.

Сльози полилися на камзол чоловіка, але Кайрен на це не зважав, лише продовжував підтримувати Аліку, як вмів. Через деякий час дівчина відчула як їй стає легше. Вона обережно відсторонилася від чоловіка і витерла сльози долонею. Кайрен уважно за нею спостерігав.

- Можливо не потрібно себе так мучити? Для чого тобі згадувати минуле, як бачиш не даремно його від тебе приховали.

- Ні, продовжимо завтра! – запротестувала дівчина. – Я повинна про все дізнатися.

- Для чого?

- Мені потрібно! – коротко відповіла.

Більше чоловік не допитувався, а лише допоміг дійти до кімнати, а тоді, побажавши спокійної ночі, пішов. Аліка залишилася сама зі своїми думками. Кайрен певно образився, що вона йому не пояснила для чого їй потрібно згадувати настільки жахливе минуле, але дівчина поки не могла цього зробити, це було аж надто її особисте. Можливо з часом вона і зможе йому все розповісти, але точно не зараз.