Розділ 21. Занурення в лабіринт пам’яті

Аліканта

Аліканта, щойно вислухавши слугу, миттю кинулася до покоїв королеви. Серце тривожно стискалося: що могло статися настільки серйозне, якщо Алія була поруч із самим королем? Уже на півдорозі вона помітила захеканого лікаря в супроводі Кайрена, і від цього видовища всередині все похололо. Лікаря відразу провели до кімнати, тоді як король вийшов у коридор.

Каель виглядав зовсім не так, як зазвичай. У його поставі відчувалася напруга, рухи були різкими, а погляд важким. Він мовчки ходив уздовж стіни, інколи зупинявся, ніби намагаючись стримати себе, і знову кидав сердиті, майже звинувачувальні погляди то на Аліканту, то на свого помічника.

Огляд тривав близько двадцяти хвилин, але для них усіх цей час розтягнувся у вічність. Ніхто не наважувався заговорити, лише зрідка було чути приглушені звуки з кімнати й кроки лікаря. Аліка стояла, стискаючи пальці до болю, і відчувала, як з кожною хвилиною тривога наростає все сильніше. У голові раз по раз спливала одна й та сама думка, можливо королеві підсипали отруту. Дівчина мимоволі затамувала подих і подумки молилася всім богам, аби це було щось інше, будь-що, тільки не це. Інакше король точно нікого не пощадить за недогляд.

Через ще десять хвилин лікар нарешті вийшов і до нього відразу підбіг король.

- Що з нею? Щось серйозне? Хвороба, отрута? – не давав і слова мовити лікарю.

- З Її Величністю все в повному порядку, в її стані це норма. Тепер потрібно більше відпочивати, багато гуляти і їсти збалансовану їжу.

- В якому такому стані? – не зрозумів чоловік.

- Королева вагітна. Вітаю, Ваша Величносте.

В одну мить у коридорі запала гнітюча тиша, а тоді пролунало полегшене зітхання. Каель одразу кинувся до дружини в кімнату, а Аліканта нарешті змогла опанувати шалене серцебиття. Слава богам, нічого серйозного. Перевела погляд на Кайрена і побачила в його очах смішинки. Знущається подумки з неї, а хіба не він щойно разом з нею трусився, як осиновий лист, під важким поглядом короля.

- Можеш видихати, Аліканто, на цей раз тобі пощастило, що нічого серйозного з королевою не сталося, а то були б тобі непереливки. Король швидкий на розправу з тими, по чиїй вині страждає його дружина.

- Думаю ти б також серйозно постраждав, якби Її Величність отруїли. Так, що на палі були б обоє. Тому можеш видихати, - похлопала дівчина по плечу чоловіка.

Цей раунд у них вийшов в нічию, чи можливо, в зовсім невеличку перемогу Аліки. Тепер потрібно було зайнятися важливими справами. Судячи по звукам, які долинають з кімнати, королева не вийде з неї до самого ранку, а отже, з’являвся вільний час для реалізації їхнього плану по повернені пам’яті.

- Кайрене, а ти пам’ятаєш, що мені обіцяв?

- Пам’ятаю, але гадаю краще перенести, ти пережила надто сильне емоційне потрясіння, це може негативно вплинути на процес.

- Ні, я в нормі і не хочу нічого відкладати, - вперлася дівчина.

Кайрен закотив очі, а тоді махнув рукою в сторону бібліотеки.

- Тоді ходімо.

Дійшли до місця призначення ніким непоміченими, Кайрен ще на всякий випадок наклав якесь закляття на двері, і лише тоді сів напроти дівчини. Ще раз уважно оцінив її стан.

- Точно готова? – уточнив.

Він що справді хвилюється за неї? Аліканту потішила ця думка.

- Готова, - впевнено відповіла. – Що я повинна робити?

- Найперше розслабитися, це дуже важливо, інакше нічого не вийде. Потім перейти в медитацію, обережно подумки покинути тілесну оболонку і зануритися в арку пам’яті. Твій дух має перенести в лабіринт спогадів і саме в ньому ти зможеш знайти багато чого цікавого й навіть те, що поверхнево стерли із твоєї свідомості.

- Зрозуміла, - кивнула дівчина.

Проте Кайрен був все одно напружений, а тоді підійшов до неї і обережно взяв за руку.

- Прошу тебе, будь обережна, якщо відчуєш дискомфорт або спогади надто тебе поглинуть відразу повертайся. Краще спробувати потім ще раз, а ніж стати в’язнем своєї ж підсвідомості.

- Добре, - у відповідь стиснула його руку. – Починаю.

- Я буду поруч і страхуватиму.

Аліка сіла зручніше і спробувала розслабити тіло, але не виходило, цей пильний погляд Кайрена збивав її з пантелику. Спробувала ще раз і знову нічого не вдалося.

- Кайрене, не дивися на мене так уважно, я не можу зосередитися.

Чоловік нічого не відповів, лише відвернувся, впершись поглядом у стелаж із книгами. Аліка спробувала знову, і цього разу їй вдалося поринути в медитацію. Вона зосередилася, намагаючись відпустити тіло й вийти за його межі, і хоча це вийшло не з першого разу, головне було досягти результату. Як і говорив Кайрен, вона пройшла потрібну межу й опинилася в лабіринті. У її уяві він завжди був зеленим, порослим кущами, але тепер перед очима постали абсолютно сірі кам’яні стіни, і ця безбарвність чомусь неприємно вразила. Невже її підсвідомість настільки порожня, що не змогла надати цьому місцю бодай трохи кольору. Вона рушила вперед, і спочатку траплялися поверхневі спогади, ті, які Аліканта й так пам’ятала, тому вона не затримувалася в них і йшла далі, поки не опинилася на роздоріжжі: одна дорога вела вліво, інша вправо. Вона на мить завагалася, а тоді обрала праву, і, схоже, не помилилася.