Розділ 19. Передбачення

Аліканта

Зранку Алія повідомила, що Аліка може бути вільною, адже весь день проведе з чоловіком. Дівчині такий розвиток подій цілком сподобався, тож вона вирішила навідатися до Кайрена. Чоловіка знайшла в його кабінеті. Він сидів за столом і переглядав якісь папери, зовсім не зважаючи на Аліку, яка з’явилася у відчинених дверях. Дівчина вирішила привернути його увагу і тихенько кашлянула. Його погляд одразу змістився на неї.

- Яка неочікувана очікуваність, - іронічно кинув він, граючись словами. - І що цього разу за термінова справа?

- Може, я скучила, - хитро посміхнулася вона.

Чоловік, здається, навіть поперхнувся повітрям і ошелешено подивився на неї. Аліка подумки зарахувала це як ще одну перемогу. Який у них там рахунок? Перша була за ним у цьому ж кабінеті, потім вона відігралася в тренувальному залі, далі знову він у саду маєтку Ді’Валер, потім її перемога в його кімнаті, і ось тепер вона знову попереду. Виходить, 3:2 на її користь.

- Жартую, - вивела його зі ступору. - Ти змусив мене пообіцяти не лізти в лабіринт пам’яті самій, а сам не поспішаєш виконувати свою частину, - перейшла в наступ Аліканта і вже спокійніше додала: - Мені потрібно все згадати, інакше я не зможу скласти цей пазл докупи.

Кайрен уважно подивився на неї, а тоді кивнув.

- Добре, я підстрахую. Але не тут і не зараз. У мене термінове доручення від короля. Тому приходь увечері до моєї кімнати.

Ця ідея Аліці не дуже сподобалася. Вони були у палаці, де надто багато людей, які могли їх побачити й почати розпускати чутки про роман двох охоронців Їхніх Величностей. До того ж сама атмосфера була занадто інтимною: ніч, спальня, і вони наодинці. Небезпечне поєднання, зважаючи на те, що їх дивним магнетичним чином тягнуло одне до одного.

Кайрен скривився і провів рукою по волоссю, ніби ті самі думки з’явилися і в нього.

- Ні, варіант із кімнатою не підходить, - нарешті сказав він. - Безпечніше буде в бібліотеці. Вночі, у тому крилі, навряд чи хтось випадково з’явиться.

Тут Аліканта була з ним повністю згодна. Менше спокус і більше простору, а значить легше тримати під контролем ту дивну тягу, що з’являлася щоразу, коли її погляд натрапляв на Кайрена. Вона намагалася пояснити це просто: занадто багато часу разом, занадто тісне спілкування. Можливо, вони просто стали ближчими, почали більше довіряти одне одному. Принаймні їй хотілося в це вірити.

Весь день у Аліканти був вільний, і вона вирішила провести його з користю. Насамперед знову навідатися до бібліотеки й уважніше оглянути книги, можливо, цього разу їй пощастить знайти ще щось корисне. Минулого разу той талмуд із рунами трапився їй випадково, тож цілком імовірно, що десь поруч ховаються й інші подібні книги.

Цього разу вона вирішила діяти інакше й застосувала магічне плетіння пошуку, налаштувавши його на мову потрібної книги, але результату це не дало. Жодного відгуку. Аліканта розчаровано зітхнула, вона справді сподівалася хоч на якусь підказку. Ще раз повільно пройшлася вздовж стелажів, ковзаючи поглядом по корінцях, і вже збиралася йти далі, коли раптом відчула ледь вловиму, дивну вібрацію. Різко зупинилася, насторожено прислухаючись до власних відчуттів, і провела рукою вздовж полиці, намагаючись визначити джерело. Вібрація була слабкою, але виразною. Ще один рух, і вона точно відчула, від якої саме книги йде цей дивний відгук. Аліканта обережно витягла її. «Дворянські роди Равалору» - було написано на обкладинці. Цікаво…

Розгорнула книгу і натрапила на акуратно виведені рядки з переліком родів: імена, титули, короткі примітки. На перший погляд це був звичайний історичний довідник, нічим не примітний, але відчуття не зникало. Навпаки, здавалося, що книга ніби намагається привернути до себе її увагу. Аліканта мимоволі нахилилася ближче й повільно почала гортати сторінки, вдивляючись у кожну деталь, поки не помітила, що деякі з них залишаються порожніми. Вона вже хотіла перегорнути далі, але раптом книга ніби ожила. Сторінка спалахнула слабким світлом, і просто на її очах почали з’являтися літери, самі собою, одна за одною, складаючись у слова: «Не шукай відповіді серед мертвих рядків, бо істина не живе в книгах - вона тече у твоїй крові. І той, чиє ім’я ти досі боїшся вимовити, вже вписаний у твою долю. Тож коли побачиш знак, не відвертайся, бо іншого шансу тобі не дадуть» і коли остання літера застигла, світло повільно згасло, залишивши після себе тільки звичайну на вигляд сторінку, але відчуття вже не було звичайним, бо повітря навколо ніби стало важчим, наповненим напругою, яка осідала десь під шкірою, не даючи дихати вільно.

Аліканта різко відсмикнулася, серце шалено закалатало. Що це таке?.. Це… послання для неї? Якщо так, то що воно означає, невже і справді зі вбивцями її родини, вона пов’язана кровним зв’язком. Бажання чим скоріше все згадати нахлинуло з новою силою і вона вже не могла дочекатися вечора.

Але у плани раптово вмішався захеканий слуга, що з’явився на порозі її кімнати.

- У нас біда! Вам необхідно негайно прийти до королеви!